Два месяца спустя

27 листопада 2009 о 11:00 - 3094

«В МВД не только должны защищать людей, но и защищать идеалы нравственности и справедливости. Жутко становится на душе, когда узнаёшь, как «правоохранители» пытают детей с помощью тока. Не они ли давали Присягу Родине — верно служить своему Народу, быть справедливым, честным, отважным.

Умение уничтожать граждан страны обернется тем, что скоро в Украине и управлять не кем будет».

Из письма в редакцию 

 

Со времени выхода в №71 «Лиц» статьи «Последняя капля» (cм. http://www.the-persons.com.ua/news/zakonnik/3862/), про ситуацию в пгт Софиевка, прошло более 2-х месяцев. С того времени нами получены новые данные — дополняющие, уточняющие, а иногда и опровергающие опубликованное в «Последней капле».

Ольга Новиченко, хотя и обещала, письмо в редакцию с изложением своей точки зрения на описанные события не отправляла и, хотя я просила ее о встрече, устно тоже отказывается отвечать.

Прокурор Софиевского района Игорь Гиберт до сих пор иск в суд на редакцию не отправил. Вторым вопросом, когда я ему вчера звонила, попросила сообщить имя-отчество следователя прокуратуры Чумака.

«А зачем это вам?» — спрашивает. «Надо», — говорю. «Придите в прокуратуру к нам — там на стене висит график приема граждан, и посмотрите». Вот оно, сотрудничество СМИ и правоохранителей, тьфу!

Областная прокуратура Днепропетровщины отказала в возбуждении уголовного дела по изложенным в «Последней капле» фактам «відносно працівників прокуратури Дніпропетровської області». Спрашивается: каким таким нормативным документом предписано, что при проверке заявления о преступлениях прокуратуре следует проверять сведения относительно ЕЕ РАБОТНИКОВ? Может, в статье 24 Конституции, которая гласит: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших  переконань,  статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,  місця проживання, за мовними або іншими ознаками», — в т.ч. прокурорскими признаками. Почему прокуратурой при проведении проверки брались во внимание только сведения относительно работников прокуратуры?!

Редакцией подан иск в админсуд об отмене вышеуказанного Постановления.

А пока, раз облпрокуратуру так интересует информация о ее подчиненных, — предоставляем.

 

Прокуратурой Софиевского района ныне расследуется уголовное дело №17099021. Оно возбуждено 18 сентября с.г. по факту растраты средств должностными лицами Софиевского профессионального лицея. Весной 2009 г. лицей продал подсолнечник, выращенный в своем подсобном хозяйстве, но половину суммы покупатель — днепропетровское ООО «Тамерлан Агро» — не перечисляло аж до 17 сентября. На нерадивого должника директор лицея Иван Шевцов жаловался в обл­госадминистрацию, УСБУ, Софиевский райотдел милиции, а 09.09.09. черт дернул Ивана Ивановича написать заявление в Софиевскую прокуратуру.

Уже в день обращения Шевцова попросили предоставить прокуратуре… данные, у какого предприятия и на какую сумму лицей закупает продукты. А почему не у частного предпринимателя Головко? «Если цены будут приемлемыми, а продукты — качественными, мы будем закупать», — ответил директор.

17 сентября, как сказано ранее, сотрудник ООО «Тамерлан Агро» передал кассиру лицея сумму задолженности (за что надо благодарить УСБУ в области), которую сдали в банк и позвонили с сообщением об этом прекрасном факте в Софиевскую прокуратуру. Однако следователь Чумак ответил, что получение денег лишь смягчит приговор руководству лицея и что прокуратура немедленно возбуждает против него, руководства, уголовное дело. Через час из прокуратуры перезвонили, спросили Ивана Шевцова: заключил ли он договор на поставку продуктов от ЧП Головко, и рекомендовали закупить продуктов на несколько месяцев.

Даже если б Иван Иванович сильно хотел закупить у ЧП Головко продукты, хоть на один день, он и то не мог этого сделать без предписываемых законодательством процедур, как то: объявление о закупке в СМИ, разбор тендерных предложений и т.п.

Поэтому «я відповів, що в ліцеї таку кількість зберігати немає де, і котлет (на которых помощник прокурора Катерина Харченко особенно настаивала — ред.) ми не купуємо», — пишет Шевцов.

2 сентября в Украине праздновался День учителя. В лицее, согласно приказу, был короткий день. После торжественного концерта и поздравлений профсоюзный комитет накрыл педагогам праздничный стол, и директор, подняв тост, поздравил коллег. И тут — шасть — следователь Чумак и работник прокуратуры Иванков пришли на выемку документов…

Обвинив руководителя в пьянстве, следователь пригрозил вызвать наряд милиции. Однако не вызвал, а «дав мені лист, щоб я його підписав. В цьому листі, на фірмовому бланку прокуратури, було слідуюче: директор Софіївського професійного ліцею Шевцов Іван Іванович, зловживаючи своїм службовим становищем, продав 61 тонну насіння соняшнику з метою привласнити виручені кошти.

Чумак почав вимагати, щоб я підписав цього листа, я запропонував йому спочатку зняти копію, а потом пообіцяв підписати, але він сказав, що копію знімати не можна, тоді я почав читати листа вслух, сказавши при цьому: «Слухайте, що від мене вимагають підписати!»… Коли я почав читати листа, слідчий Чумак О.М. вихопив його в мене і сказав, що читати для всіх не можна», — пишет Шевцов в облпрокуратуру (ответа из которой он до сих пор не получил — авт.).

После ухода представителей прокуратуры директор лицея сдал кровь на «алкогольный» анализ, который показал трезвость.

Я заходила в Софиевскую прокуратуру, беседовала и с Чумаком, и с Харченко. Первый сказал, что о возбуждении уголовного дела по долгу лицею просил сам же Шевцов в заявлении от 09.09.09, а Катерина Юрьевна оказалась феерически прямолинейной: «Ну и что, что Головко моя подружка? У меня пол-Софиевки подруг. Она одинокая женщина и ей надо помочь».

Головко — владелица ЧП Головко, которое, между тем, имеет в Софиевке 4 магазина и оптовый склад.

 

Еще одним занятием прокуратуры (точнее, ее руководителя, прокурора Гиберта) следует назвать крышевание пунктов приема металлолома.

В начале ноября вообще произошел конфуз: ночью «свистнули» забор у первого заместителя главы местной администрации. Однако чиновник его отыскала — на территории автопарка, в приемном пункте металлолома.

«Як бувший керівник сільськогосподарських підприємств району… (со стажем 30 лет — авт.), я не можу спокійно спостері­гати за тим беззаконням, яке коїться прямо в районному центрі, нашому селище Софіївка, — пишет фермер, ветеран труда Анатолий Кулиш. — …Розслідування вимагають факти:

— демонтажу водогіну Апостолово-Софіївського району довжиною 80 километрів, водонапірних башт;

— куди поділися металеві труби діаметром 320, 500 та 180 мм довжиною близько 80 километрів, які знаходилися на території бувшого КСП ім. Ульянова;

— демонтаж зрошувальних труб водогонів».

Разворовывание металлосодержащей инфраструктуры в районе — в прямом смысле слова, на совести прокурора Гиберта. Это подтвердил и ветеран ВОВ, софийчанин Иван Омельченко.

 

Что касается расследования фактов пыток молодежи Софиевки в местном райотделе милиции, которым была посвящена большая часть статьи «Последняя капля», то Генпрокуратурой 2 ноября принято решение отменить Постановление Днепропетровской областной прокуратуры об отказе в возбуждении уголовного дела по заявлениям потерпевших В.Скляра и С.Верещука, проводится дополнительная проверка.

А ранее, напомним, газета «Лица» публиковала письмо министра МВД Юрия Луценко, в котором тот сообщал, что милицией отменено постановление об отказе в возбуждении уголовного дела по факту избиения в мае 2009г. В.Скляра бандой Новиченко.

Тем не менее, когда я в прошлую пятницу пришла к начальнику уголовного розыска Днепропетровской области Андрею Шевелеву, дабы «обрадовать», что по его подчиненным готовится к возбуждению уголовное дело по применению к гражданам пыток, Андрей Алексеевич отрешенно ответил: «Мы людей не пытаем» и заявил, что милицией возбуждено уголовное дело против, по обвинению Скляра. И «я знаю, чего вы ко мне пришли — потому что начались активные следственные действия, и Скляра вчера вызывали на допрос». Ошарашенная, я сказала Андрею Алексеевичу, что вчера со Скляром была я, с пяти до полвосьмого вечера он, Верещак и родители рассказывали мне о том ужасном дне, когда в их семье произошла встреча с сотрудниками угро области. «Этого не может быть! — анализировала я вслух слова Шевелева. — Разве что реальность раздвоилась, и в одном ее сценарии я беседовала со Склярами, а в параллельном — Вы допрашивали Володю Скляра».

Но Андрей Алексеевич продолжал настаивать, и его пассажи все более убеждали меня, что кто-то из нас врет (надеюсь, просто не разбирается, о чем речь, но отчаянно защищает подчиненных): «Работники уголовного розыска области в Софиевском райотделе милиции не были вообще», «Скляра и Верещука допрашивали софиевские милиционеры», «И Юхименко причастен», «Апелляционный суд подтвердил законность их (обвиняемых в убийстве Новиченко — авт.) ареста». Но в нашей, не параллельной, реальности есть письмо из прокуроры Софиевского района, за подписью вышеупомянутой Катерины Харченко (здесь ей, конечно, честь и хвала, что не стала прикрывать «коллег по силовому блоку» — авт.), в котором говорится: «в діях працівників УКР (Укравління кримінального розшуку — авт.) ГУ МВС України в Дніпропетровській області було встановлено наявність ознак злочину, передбаченого ст. 127 КК України («Пытки» — авт.), але приймаючи до уваги, що рішення відносно працівників обласного управління ГУ МВС відноситься до компетенції вищестоящої прокуратури, тому вказаний матеріал для прийняття рішення направлений до прокуратури Дніпропетровської області». Что до апелляционного суда, то он состоится в конце декабря, а «Юхименко» в материалах дела не фигурирует — есть Юхимчук Павел.

А теперь, уважаемые читатели, позвольте предоставить вашему вниманию рассказ о том, как пытали молодежь в Софиевском РО 17 июля с.г. (в «Последней капле» ошибочно написано «с последних чисел августа» — авт.):

Владимир Скляр:

— 17 июля було. Мене спочатку забрали у Софіївський райвідділ, допросили, як я впровів вчорашній день, відпустили додому. А потом подзвонив на домашній черговий райвідділу, десь у 13-14 годині, та каже: «Прийди до райвідділку». Я прийшов, сказали: «Пійди до Кодні у 16-й кабінет». Я прийшов до Кодні, він каже: «Пішли на третій етаж, там приїхали слідчі з області». Он меня завів в кабінет, зайшли слідом двоє, не представились, а він вийшов. Це були Литвін Є.П. і Шаповалов М.Л. з Управління кримінального розшуку. Питають: «Зачем ти убив Новіченка?» Кажу: «Нічого я його не бив». — «Зачем?» — «Я його не трогав. Я вже розказував все». А в мене рука була розцарапана — утром рвав бур`ян в часнику. Вони: «Наркоман. Зніми футболку!» Сказали: «Нормально. Одягайся… Так розказуй, зачем ти Новиченка побив?» — «Я його не трогав, я вже розказав про вчорашній день». — «Не бреши!» — «Я цього не робив!» Тоді Шаповалов взяв бутилку з-під кока-коли, може чуть-чуть неповна, та мені їй по лоба дав. А другий, Литвін — кулаком в грудну клітину і живіт. Я опустився на стул. «Зачем ти його убив?!» — «Та я не бив!» — «Убивця!» І так воно продовжувалося, били мене ладошками по вухах, голові, штовхали. Може, час таке продовжувалося. «Я його не бив, — кажу. — Я на його заяву в міліцію писав. Який мені був смисл його вбивати? Перевіряйте все». «А, ти не розумієш, тоді пішли!» — вивели мене з кабінету і перевели, направо, у другий чи третій кабінет. Там мені наділи наручники, посадили на пол, поставили одну ножку, щоб не міг піднятися. Один сів на стульчик, другий взяв противогаз (не знаю, де він його взяв, десь виходив), взяв файл, зняв з трубки противогаза болванку, обмотав файлом, пропалив сигаретою и я… «курив». Десь час дихав нікотином. Мне так воздуха не хватало! Я там і кричав, і виривався, і що тільки не робив, вже теряв сознання. Уже не міг терпіти, і закричав: «Да! Зараз все розкажу!» Вони зняли противогаз. Кажу: «Серьога (Сергей Верещак, родственник, живущий в доме Скляров, которого тоже пытали в этот день, см. ниже — авт.) ліг спати, я пішов, знайшов палку, пішов до Новиченко і вдарив його раз десять». Спрашують: «А де ти палку дів?» «Викинув в ставок», — кажу. «Покажеш?» — «Покажу». — «Ну, йдем до начальника». Приїхав з ними з Дніпра начальник. Я тому все розказав. Він каже: «А ну півтори ще раз!» «Не сходиться… — каже. — Ану, вийдіть всі з кабінету». Ми осталися двоє, він запитує: «Били?» — «Били, терпіти вже не можу», — кажу. Тоді він зняв з мене наручники і вивів у коридор. Там батько стояв.

Сергій Верещак:

— Я 17 июля приїхав з роботи. Хотів поїсти. Приїхали наші, Софіївськім, двоє: «Поїхали з нами. В міліцію». Кажу: «Я некуди їхать не буду. Визивайте мене повісткою, будемо розмовляти при адвокаті». А тьотя Таня (мать Скляра — авт.) каже: «Поїдь, може Володі допоможеш!» Я і поїхав. В міліції мене, на третім етажі, почали питати, де я був вчора. Я все розказав. Потім до кабінету зайшли начальник міліції та прокурор Гілберт. Гілберт зразу каже: «Ти чого такий борзий?» Я: «В смислі? Я ж нічого не роблю нікому, сиджу спокійно» — «Зачем ти убив?» — «Я нікого не вбивав». Тоді всі виходять, заходять ті двоє, Шаповалов і Литвін: «Давай розказуй, зачем ти його вбив». «Я тільки що все розказав, — кажу, — що я робив, де я був, з ким я був». Наділи мені наручники. «Пішли в другий кабінет, покуримо», — кажуть. А там так же само: стул поставили, і десь півтора часа «курив», блін. Один за голову держав, другий на горло давив, щоб не дригався. Вставлять сигарет, скільки влазує, «викурю» — нові вставляють. Через півчаса: «Давай признавайся» — «Я нікого не вбивав», — кажу. «Тоді на Вовчика (Скляра — авт.) показуй, він признався». «Ні, кажу, ми з ним разом були вдома». Начали угрожать: «Ти п'ятнадцять років, ти пожизненне получишь. Здай його нам! Допоможем тоді». Кажу: «Я нікого не вбивав, я спав дома. І Вовчик так само».

Тетяна Леонідівна Скляр, мати Володі:

— Коли я прорвалась у РОВД, побачила Вовчика з батьком. Він мене шепче: «Мамо, поднімісь на третій етаж, там Серьога». І розказав мені, де. Я підбигла до тих дверей, стукаю. Питають: «Хто?» Я мовчу і стукаю. Шось вони там шарудять-шерудять, потім откривають. Я забігаю — Серьожа сидить на полу, в наручниках, з лоба піт ллється, поруч противогаз лежить. «Що ви зробили мені з дитиною?!» «Це хто?» — питають у Серьожи. «Я — мати», — кажу. «Ти ж казав, що в тебе нема мати», — звону до Серьожи. «Це тьотя Таня», — каже. «Чого ви над дитиною іздеваєтесь! Для чого вам противогаз?» — «Це ми по черзі надіваємо», — один каже, і регоче.

Петро Матвійович Скляр, батько Володі:

— Я побачив Володю, а він аж чорний. Була футболка біла — стала чорна. Потім підійшла мати, стала плакать: «Хіба так можна?!» На ліці красні пятна. Він дивиться, і нас не взнає, не розуміє, де він. Мати до начальника РОВД: «Чого били дитину?» Він: «Ми не б`ємо», а потім: «Чого ви кричите, женщіна? Ви, як до врача йдете, то у кожного врача свої методи. І в нас».

Я хорошо, що прорвався в РОВД. Не пускали ж! Дежурний, майор Ванжа, придурок, навіть автомат передьоргівал. Сержант якійсь пістолетом погрожував. Я побіг, вони мене за руки хватають, я плечима їх розштовхую…

А нам до цього подзвонили з бару, що біля міліції. Кажуть: «Ваш син у РОВД кричить не своїм голосом. Приїжджайте зараз же, щось робіть!» А з працівників Софіївської міліції ніхто нам не подзвонив. Після вже Віта, вона раніш була начальником паспортного столу, а зараз — слєдоватєль, сказала: «Він кричав — було так жутко сидіти. Я закрила кабінет та ушла». Але не подзвонила, бо боїться за свою роботу.

 

P.S. Когда верстался номер, стало известно, что Е.Литвин, пытавший Скляра и Верещака, уволен из Управления уголовного розыска.

Алена Гарагуц

Поділитися: