Катування і міліція. Перепрошую за тавтологію…

27 листопада 2009 о 10:11 - 2337

«Кому потрібна така правоохоронна система, яка вбиває людей і викликає в них страх? — гнівно запитував на одній з колегій міністр внутрішніх справ Юрій Луценко. — Безкарність породжує повторення дрібних гріхів. Як пояснити, чому люди в міліційній формі, покликані стояти на варті закону і захищати інших, знущаються з них гірше, ніж фашисти? Що потрібно зробити, щоб у міліції не було катів, щоб не було тортур і знущань?»

Дивно чути подібні слова від головного міліціянта країни. Доречно згадати, що торік четверо людей померли через катування в українській міліції. І хто в тому винний? Затримані чи ті, хто їх допитував?

За словами Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової, упродовж року в Україні правоохоронці затримують близько мільйона осіб, які наражаються на потенційну загрозу порушення своїх законних прав.

Маємо беззаперечний факт: в Україні в останні роки зростають вияви катувань з боку працівників правоохоронних органів. Про це неодноразово у своїх інтерв'ю говорить Сергій Кудрук, заступник керівника департаменту секретаріату Уповноваженого з прав людини.

В основі жорстокого поводження деяких правоохоронців із затриманими лежить не тільки бажання розкрити злочин за будь-яку ціну. Певна частина людей, отримавши владу, намагається самоствердитися за рахунок тих, хто потрапив їм під руку. Будьмо відверті: йдеться навіть не про садизм, а про моральну деградацію. Якщо в людини є хоч трішки влади, найлегше стверджуватися за рахунок слабшого.

За катування протягом минулого року засудили не більш ніж 20 працівників україн­ської міліції. Замість того, щоб діяти розумом, вони від браку досвіду діють кулаками, розповів полковник міліції Микола Рощин, головний фахівець Департаменту карного розшуку МВС України.

У здоровій країні державні органи швидко й ефективно очищуються від тих, хто заплямував честь мундира. А в Україні склалася така практика, що всі сили кидають на те, аби не видати, захистити, не віддати під суд, не покарати, а залишити на службі.

Що говорять правозахисники

Оскільки органи міліції здебільшого приховують факти тортур, то, приміром, луганські правозахисники провели власне розслідування. Вони проаналізували кількість викликів швидкої медичної допомоги в деякі СІЗО. Виявилося, що тільки в місті Свердловську за 10 місяців медиків, так би мовити, запрошували до міліції майже 350 разів. У результаті було госпіталізовано 16 затриманих громадян, а у 28-х медики зафіксували серйозні травми. У місті Лутугине було за цей час понад 230 викликів, а в Сіверськодонецьку — за рік понад 330.

«Це явище масове, розповсюджене, системне. Тому що система розслідувань кримінальних злочинів базується на свідченнях і їх вибивають. Міліціонери користуються правилом: «зізнання — це найголовніший доказ». Домінує думка: якщо злочинець визнає свою вину, то справу зроблено. Далі треба оформити і все. Так працює переважна більшість слідчих», — наголосив співголова Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

Мовою цифр

Переглядаю результати опитування громадян, які побували під вартою, здійсненого Інститутом соціальних досліджень. З'ясувалося, що 62,4% респондентів відчули на собі «руку» української міліції: 44,6% викручували руки, ноги або шиї, 32,8% били руками та ногами, а 3,8% стверджували, що їх катували за допомогою спеціального обладнання. Дослідження показало, що, крім рук і ніг, найчастіше захисники правопорядку застосовують у роботі з підслідними гумові палиці. Не гидують використанням наручників «протягом тривалого часу» (наприклад, сковують руки під колінами на кілька діб), пластикових пляшок із водою, протигазів, електричного шоку та підвішуванням на металевих прутах. У звіті містяться свідчення реальних людей, які пережили все це на власному досвіді.

Звідки така жорстокість? «Найчастіше міліціонери вдаються до жорстокого поводження і тортур, щоб отримати зізнання у здійсненні злочину», — розповідає Хеза Макгіл, експерт асоціації «Міжнародна амні­стія» в Україні. Тортури — це спадщина радянських часів, коли існували високі нормативи розкриття злочинів. До 2003 року від міліціонерів вимагали 80-відсоткового розкриття. Для порівняння — розкриття злочинів у європейських країнах становить 20-40%. У 2003 році з українських правоохоронців офі­ційно зняли обов'язок розкрити вісім із десяти злочинів, але міліціонери продовжують отримувати прочуханки від начальства за низький відсоток. Ось і стараються щосили «розколоти» підозрюваних, навіть якщо насправді зізнаватися їм ні в чому. «Міліція не вміє розслідувати злочини, вона не має такої майстерності, — каже фахівець із Харків­ської правозахисної групи Аркадій Бущенко. — Вони декларують, що їм не треба нічого розслідувати, бо злочинці самі «розколюються». Це такий метод роботи». Міліцейські «розкольники», як говорять правозахисники, найчастіше вдаються до вибивання зізнання саме в тих підозрюваних, проти яких явно бракує доказів.

Що ж робити, якщо вас викликають до міліції або ви зазнали фізичного тиску?

Ситуацiя перша

Вас викликають у райвідділ, але для чого — не говорять (або пояснюють дуже туманно).

По-перше, ви маєте право прийти не самі, а з юристом (не обов'язково адвокатом). Міліціонери проти цього можуть заперечувати (їм же легше буде «обробити» далеку від законів людину, ще й коли вона одна), проте якщо вони вам це заборонять, то це буде незаконно. По-друге, вам відразу слід дізнатися про мету вашого виклику. Це може бути як у зв'язку з кримінальною справою, так і без неї. Розгляньмо перший варіант, бо він є найтиповішим.

За кримінальною справою ви можете бути викликані або як свідок, або як підозрюваний.

Наприклад, вас викликали як свідка. Тут необхідно враховувати два моменти: за надання неправдивих свідчень передбачено кримінальну відповідальність і за відмову від надання свідчень передбачено таку ж відповідальність. Цими моментами можуть вдало користуватися проти вас: наприклад, якщо вас допитують не як підозрюваного (який такої відповідальності не несе), а як свідка, то ніби заганяють у кут.

Вам і говорити все про свої справи не зовсім хочеться, але якщо чогось не сказати або трохи прибрехати, то покарають. Який же вихід із цієї ситуації?

Для того щоб вам виграти в подібному випадку, необхідно завжди пам'ятати про статтю 63 Конституції України. Чим же вона хороша? У ній говориться, що людина не несе відповідальності за відмову надавати свідчення про себе та свою сім'ю.

Таким чином, виходить, що якщо вас «просять розповісти» про вас або ваші особисті справи, то ви можете спокійно мовчати, пославшись на вказану статтю.

Тут важливо звернути увагу на те, щоб у протоколі допиту було вказано не просто те, що ви відмовляєтеся від надання свідчень, а те, що ви відмовляєтеся від надання свідчень на підставі статті 63 Конституції України!

Ситуацiя друга

Вас викликають у міліцію для допиту як підозрюваного. Нагадаю, що крокувати до відділку вам краще не самим, а з вашим юристом (адвокатом). По-перше, вам необхідно відразу дізнатись, у чому вас підозрюють: про які незаконні дії йдеться і як їх кваліфікують згідно зі статтями Кримінального кодексу (за якими статтями вас, зрештою, звинувачують). По-друге, запам'ятайте, що підозрюваним ви стаєте тільки у двох випадках: якщо вас затримали за підозрою в здійсненні злочину або стосовно вас обрано запобіжний захід (наприклад, підписку про невиїзд).

Згідно з чинним законодавством, у разі затримання або застосування запобіжного заходу вам повинні пояснити ваші права. Проте в тих умовах вдумливо вивчити їх може не вдатися, тому розгляньмо їх зараз.

Отже, відповідно до Кримінально-процесуального кодексу, підозрюваний має такі права:

1) знати, у чому його підозрюють;

2) давати свідчення або відмовитися свідчити й відповідати на питання;

3) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;

4) надавати докази, заявляти клопотання та відводи;

5) вимагати перевірки судом або прокурором правомірності затримання;

6) подавати скарги на дії слідчого та міліції.

Найкориснішими можливостями є права, перераховані в пунктах 2, 3 і 6. У пункті 2 передбачено ваше право відповідати тільки на ті питання, на які ви хочете відповідати, або не відповідати на них узагалі. Також підозрюваний не несе відповідальності за помилкові свідчення.

Пунктом 3 закріплено ваше право спочатку одержати юридичну допомогу, а вже потім спілкуватися зі слідчим.

Також дуже корисним може опинитися право на подачу скарг на дії слідчого та інших працівників міліції. Цим правом рекомендую активно користуватися в кожному випадку утискання ваших прав або перевищення працівниками міліції своїх повноважень.

Далі буде…

Микола Сухомлін

Поділитися: