Олег Тягнибок: хто винен, і що робити?

13 лютого 2009 о 09:29 - 1218

Є така народна прикмета: якщо політики починають їздити країною — отже, скоро вибори. В сучасних умовах причина може бути й інша — прагнення представників політичних кіл поді­литись своєю антикризовою панацеєю. Ці два приводи можуть накладатися один на одний, тоді політикам взагалі не сидиться на місці. Першим у передвиборчо-антикризовий тур вирушив голова ВО «Свобода» Олег Тягнибок, акцію назвали «За сильну державу». В Дніпропетровську керівник патріотично-націоналістичної сили розповів, чому Україна програла газову війну, хто повинен призначати міністрів та чи готові українці брати в руки вили.

Про кризу

Після грузино-російського конфлікту українське суспільство почало хвилюватися, з'явився страх незахищеності, страх того, що немає впевненості у майбутньому. Адже війна, яка відбувалася, була вже практично біля кордонів з Україною і безпосередньо Чорноморський флот РФ, який базується в Криму, брав участь у воєнних діях. До того ж, збройні сили України наразі є небоєздатними, а в Україні політична криза, бо при владі знаходиться псевдоеліта. Ми доведені до такого стану, що Україна може взагалі втратити не тільки територіальну цілісність, а і державну незалежність.

Отже, ми знаходимось в стані перманентної кризи. Але криза почалась не одночасно зі всесвітньою, а набагато раніше. Вона має внутрішній характер, хоча не без втручання зовнішніх впливів. Зокрема впливів інших держав, які мають намір контролювати ситуацію в країні і тримати Україну під своїм певним впливом.

Соціально-економічна криза, як манна з небес, упала для нашої влади, щоб їй пояснити українському сус­пільству, чому ми так погано живемо. Виявляється, як говорять можно­владці, треба затягувати паски, бо щось там в світі сталося. Але не може курс долара скакати кожного для по декілька разів. Зрозуміло, що це робилося штучно, що на тому курсі зароблялися гроші конкретними українськими чиновниками, і в результаті люди ставали біднішими за одну ніч, а банкіри навпаки — багатшими.

В сусідній Чехії кризи практично немає, там банки і досі пропонують людям кредити. Тому що там уряд і влада відповідають інтересам людей, а не створені для того, щоб лобіювати власні інтереси. Там уряд обирається для того, щоб родити профілактичні кроки, і коли почали говорити про можливість певних фінансових негараздів, вони ще задовго до того, поки наші сварилися, зробили цілу низку антикризових законів, забезпечили існування фінансових фондів, і люди не відчувають того, що є криза.

Про газ

Я думаю, що ніхто вже не сумнівається, що ми програли газову війну. Взагалі, будь-яке протистояння з РФ ми останнім часом програєм. А Росія ніколи не відмовиться від того, щоб впливати на Україну. Вона може існувати або маючи Україну під впливом, або вона як імперія не буде існувати. Тому проти України з боку Кремля ведеться інформаційна війна, іміджева, дипломатична, культурна, мовна, економічна і енергетична, які ми програємо кожного разу.

Україну фактично посадовили на газову голку. Щороку Україна використовує 70 мільярдів кубометрів газу, говориться про те, що треба скорочувати ту кількість. Свого видобутку ми маємо 20 мільярдів. А згідно контракту, який був підписаний, Україна зобов'язалася купувати щороку 52 мільярди кубометрів газу. Тобто замість того, щоб регулювати об'єми газових витрат, до 2020 року ми мусимо обов'язково купувати по 52 млрд. у Росії.

Це означає, що економити вже не потрібно, а також не треба збільшувати видобуток власної нафти і газу, не треба переходити на альтернативні джерела енергії, влада не повинна займатися диверсифікацією джерел постачання. Хоча арабські країни давно пропонують нам вигідний обмін: наш карбомід, який виробляє наш Одеський припортовий завод, на їхній газ, причому вони готові самостійно поставляти його танкерами на нашу територію.

Про Путіна

— Путін назвав нас всіх злодіями. Українська влада настільки нікчемна, настільки не вміє захистити національні інтереси, що навіть ніхто не міг подати до суду. Адже саме Росія забрала 84 мільярди заощаджень громадян, які були на ощадних книжках наших громадян у 1991 році. Наша влада імпотентна, не здатна, і вона не думає про інтереси України.

Путін і Маркель (федеральний канц­лер Німеччини — авт.) домовились між собою про створення європейсько-російського газового консорціуму, який буде контролювати газову трубу в Україні без участі Української держави. Скільки ми будемо терпіти, що об нас, як о брудну шмату, витирають ноги?

Про вихід

— Нинішню ситуацію в Україні можна вирішити тільки радикальним методом. Окрім докорінного очищення влади, іншого виходу немає. А це є люстрація. Люстрацію можна провести або шляхом ухвалення закону в парламенті, що є нереальним при теперішній владі, або, другий варіант, — якщо люди прийдуть на виборчі дільниці і не проголосують за ті п'ять партій, які є сьогодні в парламенті. Коли кілька років тому була криза в Туреччині, і відбулися вибори, всі жахнулися, бо жодна з партій, які були в Парламенті, не попали у нього.

І нарешті люстрацію можна проводити третім методом. Я ні до чого не за­кликаю, але, коли їжджу по Україні, бачу, що люди готові брати коси і вили в руки. Це буде катастрофа, але ця влада до­грається зі своїм народом.

Про Конституцію

— Після докорінного очищення влади треба докорінно змінювати систему влади в Україні. У Зв'язку з цим «Свобода» розробила свій варіант Конституції України. Ми вважаємо, що за формою правління Україна повинна бути президентською республікою, тобто Президент повинен призначати міністрів, а не прем'єр.

Окрім того, бюджет повинен формуватися не зверху донизу, а знизу доверху. Сьогодні міністр фінансів і його оточення — як царі і боги, бо люди з місць змушені їздити туди, ставати навколішки і просити те, що їм належить — це є абсолютно неправильно.

Український парламент повинен бути скорочений до кількості трьохсот людей і обиратися за пропорційною системою з відкритими списками. Це означає, що коли, наприклад, виборець з дніпропетровська приходить на виборчу дільницю, у бюлетені замість назви партії стоїть прізвище людини, яка у випадку перемоги партії може пройти у Парламент за їх округом. В такому разі з'явиться відповідальність політичних партій, а всі ті олігархи, коханки олігархів, приватні секретарки олігархів просто не пройдуть до Верховної Ради.

Про суди і олігархів

— Судді повинні обиратися голосуванням громади. Між собою судді місцевих судів обирають апеляційних суддів, а з'їзд суддів повинен обирати голову Верховного Суду. Що сьогодні маємо: кожен суддя, якщо відкрито не є членом якоїсь партії, то знаходиться під чиїмось впливом. Сьогодні прокуратура, міліція, служба безпеки України повністю приватизовані олігархами, які керують нашою державою.

А олігархи зацікавлені в тому, щоб не було середнього класу. Вони зацікавлені, щоб держава складалась з ледарів і олігархів. В кожній країні Європи 85% людей вважають себе середнім класом. Це ті, хто має роботу, гідну зарплату, хто може нагодувати свою сім'ю, поїхати на відпочинок, і той, хто себе достойно почуває. У нас таких людей лише 5%.

Тетяна Гонченко

Поділитися: