Сергій Жадан «Марадона» Поезія. Харків, «Фоліо», 2007

30 січня 2009 о 10:01 - 5217

Дискусія «Що у Жадана краще: поезія, чи проза?» вже стала вічною, на кшталт «Що було першим — курка, чи яйце?» Щодо мене, то я підтримую скоріше полк прихильників Жадана-поета. Поезія цього автора більш цивільна, чи, якщо дозволите, акуратна. Якщо героями його прози частіше стають кримінальні авторитети, наркомани та алкоголіки, то в поезії — ті ж наркомани, але більш добрі і симпатичні. А якщо серйозно, то в поетичних збірках Сергія можна відшукати набагато більше «родзинок» та мовних знахідок, аніж в прозі, де Жадан частіше замикається на сюжеті.

При цьому, поезія цього відомого сучасного автора найкраще сприймається після того, як почуєш її в устах самого Жадана (благо, країною він подорожує часто і дніпропетровці мають нагоду послухати-подивитись Сергія декілька разів на рік). Його вірші динамічні та емоційні, це схоже на рух швидкісною трасою: не встиг зачепитись за влучну метафору, а її наздоганяє вже інша.

Проте людям, які звикли до стандартних поетичних схем «любовь-морковь» (звичайно, я утрирую), «Марадону» краще не відкривати, щоб уникнути зайвих розчарувань. Банальністю тут і не пахне. Як і жодними поетичними правилами, стандартними прийомами чи звичними епітетами. Більшість віршів Жадана — верлібри, отже в збірці наявний дефіцит навіть рим, не кажучи вже про віршовані розміри. І це не добре, і не погано, як дехто може подумати, просто це — фірмовий стиль Жадана, за який його, власне, і люблять цілі натовпи фанатів. І якщо вже пощастило «підсісти» на цей жаданівський стиль, то, читаючи збірку, отримуєш величезне задоволення від його незмінного стьобу та від незабутніх мовних конструкцій.

Деякі з текстів «Марадони» вже встигли лягти на музику декількох українських гуртів. У фестивальному форматі такі пісні звучать «на ура». Жадан стібеться з усіх і всього: з політики, футболістів, Росії, України, життя в цілому, остарбайтерів, проповідників, наркоманів, журналістів та себе самого. Переважно це подорожні примітки: що бачу — те й співаю. Сергій подорожує Україною та світом, спілкується з людьми, пильно спостерігає довколишній світ, пропускає через свій внутрішній аналізатор —
і врешті народжується черговий твір.

Найближче ці тексти сприймаються людьми з подібним способом життя, такими ж, як і автор, кочівниками. Решті залишається тільки вмикати уяву і, читаючи дотепні вер­лібри, переноситись в «шкіру» неприкаяних туристів. У будь-якому разі, жаданівська пое­зія свого часу стала ковтком свіжого повітря серед здебільшого стандартних віршованих творів. Сергій відкрив нову сторінку в укрліті, а що на ній напишуть — далі видно буде. 

 

Кому читати: людям, які йдуть «в ногу» з сьогоденням .

 

Цитата: «І я шепотів їй:
Натаха, твоє серце зараз у моїх руках

я відчуваю, яке воно ніжне й гаряче,

і вона сміялась, відводячи очі:
придурок, ну це ж не серце,

це силікон, відпусти його, це зовсім
не серце, серце у мене тверде і холодне,

таке, як хокейні шайби»

 

Відгуки читачів:

«Марадона» Жадана найкраще годиться в дорогу. Краще, звісно, їхати автобусом, але якщо від читання в автобусі вас захитає, згодиться і потяг. Бажано до Харкова.

Для першої години є «Частина перша. R`n`B (українські весільні та рекрутські пісні)». Така собі християнська любовна пролетар­ська лірика під музику. Яви слухали «СКА», Жадан сам читатиме вірші вашій уяві, заколисуючи. Після годинки здорового сну — читати переклади поезій і прози Марціна Свєтліцького, Чарлза Буковскі та Пауля Целяна. Якщо ви любите прозу Жадана, то вам сподобається.

Закусити «зарубіжників» можна старим добрим «Радіошансоном» і свіжими віршами в дусі Жадана-раннього. І, звісно, «Марадоною», який закриває однойменну збірку. Закрийте книгу, подивіться у вікно — ви вже приїхали».

Дарина Важинська

«Знову «характерні» вірші харківського поета. Яскравий приклад автора свого покоління. Його вірші, як для мене, потребують більшої уваги, аніж проза. Познайомившись з його творчістю декілька років тому, я намагалась зрозуміти, про що вона. Важко вона мені давалась. Важко. Що до змісту, то це суто чоловіча збірка. Були при читанні моменти, коли я чітко відчувала біль, холод, іноді спрагу. Враження таке, ніби Сергій ділиться з тобою своїм, суто особистим. Дивовижно тонка, життєва річ. В ній присутні якийсь підтекст, авторська прямота, схожа на повітря: не роздивишся, а дихаеш. Рекомендую усім цінителям постмодернізму».

Софія Щербань

 

Шановні читачі, давайте вести рубрику разом! В найближчих номерах ми будемо розглядати: Ярослав Грицак «Життя, смерть, та інші неприємності», Любко Дереш «Намір!». Якщо ви вже читали якусь із цих книжок, надсилайте свої короткі (до 1000 знаків) відгуки на e-mail: passionata@ukr.net, або на поштову адресу редакції. Найцікавіші рецензії будуть опубліковані.

Тетяна Гонченко

Поділитися: