Марія Матіос «Солодка Даруся» Проза. «Піраміда», Львів, 2007

23 січня 2009 о 09:27 - 4327

Читаєш цю книгу і десь в середині зростає гордість за те, що в нашій країні є подібні письменники. Складно прогнозувати, хто з сучасного письменницького ол­і­мпу залишиться в історії української літератури на багато століть, але, що Марія Матіос займе почесне місце в цьому списку — сумнівів не залишається. Авторка не просто робить літературу та передає задуманий сюжет, вона філігранно оздоблює кожне речення, мистецьки оживляє слова, перетворює мову на цукерочку, солодку і соковиту.

Мова Марії Матіос плекалась на Буковині, де живе письменниця, і тому ввібрала в себе усі гуцульські барви. Незвичному до такої барвистої українськості дніпропетровському читачеві відпочатку книга дається складно: слова «фертик», «п'їланитися», «каламотити», «веремінність», «рупцак» ні про що не говорять, тож зрозуміти, про що взагалі йдеться, місцями складно. Проте вже після десятка сторінок, думки починають звучати в унісон з мелодією цієї мови і слова сприймаються вже легше. Дедалі читання «Солодкої Дарусі» стає схожим на слухання пісні, залишається тільки дивуватись: яка насправді чарівна у нас мова і як майстерно та вправно керує нею Марія Ма­тіос. Авторка фліртує зі словами, грає з ними, як досвідчений жонглер — і спостерігати за цим дивом справді цікаво.

Сюжет при цьому обділеним теж не залишається. Образ Солодкої Дарусі вже встиг стати культовим — про неї пишуть п'єси, складають пісні та невпинно говорять критики. Щоб не псувати читачам враження, сюжет переказувати не буду, скажу тільки, що історія життя Солодкої Дарусі вбиває прямим пострілом прямо в серце. Напрочуд зворушливі як історія життя головної героїні, так і пояснення — чому, все ж таки, її називають «солодкою». При цьому, із великим знанням справи прописаний психологізм та емоції героїв. Найбільш чутливі читачі по закінченню книги не стримують цілих потоків сліз. Та навіть якщо обходитись без злив, після читання цієї книги Матіос хочеться довго мовчати.

В будь-якому разі, серед усіх читачів «Солодкої Дарусі» допоки не знайшлось жодного, хто б пожалкував витраченого часу чи не погодився з тим, що книга ця особлива. Тож не випадково вона пережила вже чотири видання, а Марія Матіос за написання цього шедевру в 2005-му отримала Шевченків­ську премію.

Тим же, кому (враховуючи специфіку нашого регіону) на заваді може стати колоритність гуцульської мови, можна порадити прочитати «Солодку Дарусю» в перекладі російською мовою — такі видання теж можна без проблем знайти в міських книгарнях. Проте, на мій погляд, читати подібну літературу в перекладі — все рівно, що нюхати троянду через противогаз. Але на істину в цьому твердженні не претендую — кожному своє.

 

Кому читати: Поцінювачам українського слова, історії, культури та просто людям, які поважають якісну літературу 

Цитата: «Нема барабуль, лишається жменька мукички, довго ні з чого збити татові масельця — все можна перетерпіти. Навіть довгий не-прихід сюди. Усе можна. Але щоразу, коли Даруся наближається до могилки, душа її також розгортається равликом від страху, що її зараз зустріне мертва — без татового голосу — тиша. Якщо не буде його голосу — не стане і її. Без голосу нащо їй жити?»

Відгуки читачів

«Щоб зрозуміти дійсність, ліпше звернутись до «живих класиків» України. Одна з них — Марія Матіос.  Її «Даруся» мені потрапила до рук зовсім недавно. Не кажу, що ця книга ви­кликала у мене сльозу. Але думки точно змінила: треба сприймати світ по-іншому. Коли я почала читати, згадала про Ольгу Кобилян­ську. Дуже нагадав мені цю письменницю початок — стилем, мовою… Весь роман схожий чимось на її творчість. Дуже тонка психологія людини, всеціла любов пронизує від першого до останнього слова.

Матіос писала серцем. І як же влучно вона каже про мораль, цінності людського духу та порядність, створює галерею художніх образів і символів, що дуже чітко вписуються в споконвічні моральні цінності. Гадаю, кожен знайде своє, але кожен відмітить чарівну пое­тичність слова.»

Софія Щербань

 

«Солодка Даруся» інтригує передусім своєю назвою. Ця книга є своєрідною загадкою і водночас оповіддю трагічної долі, яка проймає тебе з перших сторінок. Читаючи її, стаєш на певний шлях прозріння в передчутті, що кожна нова сторінка — крок, що наближує тебе до розуміння чогось важливого і такого необхідного у твоєму житті. А після того, як вона вже прочитана, ти губишся у власних думках і відчуттях.

Книга вражає і чарує. Магія сплетіння слів настільки сильна, що відірватися від читання важко, тому «Солодка Даруся» — з розряду того, що читається на одному подиху. У ній все справжнє — і біль, і страждання, і страх, і насолода…»

Ірина Руденко

 

Шановні читачі, давайте вести рубрику разом! В найближчих номерах ми будемо розглядати: Сергій Жадан «Марадона», Наталка Сняданко «Колекція пристрастей або пригоди молодої українки», Ярослав Грицак «Життя, смерть, та інші неприємності». Якщо ви вже читали якусь із цих книжок, надсилайте свої короткі (до 1000 знаків) відгуки на e-mail: passionata@ukr.net, або на поштову адресу редакції. Найцікавіші рецензії будуть опубліковані.

Тетяна Гонченко

Поділитися: