Дмитро Лазуткін «Бензин» Поезія. Київ, «Факт», 2008

16 січня 2009 о 10:13 - 3503

Вірші, коли їх перекладають іншими мовами, безумовно багато втрачають. Мовна складова літератури (а якщо це ще й поезія — то взагалі!) є половиною, якщо не більшою частиною, цінності твору. Навіть коли перекладач геніальний, всього колориту оригінального вірша він все рівно не передасть, адже кожна мова має свої особливості і через них не переступиш. Не зважаючи на це, вірші перекладали, перекладають і будуть перекладати іншими мовами завжди. І це напевно правильно, бо навіть враховуючи те, що україномовний Шекспір далекий від справжнього, саме завдяки перекладам ми можемо створити певне враження про цього автора. А це краще, ніж нічого. Більш того — для самого автора, чим більшою кількістю мов тебе переклали, тим більше разів ти письменник.

Вірші Дмитра Лазуткіна перекладені десятьма мовами світу. Ми можемо вважати себе щасливчиками, адже не змушені покладатися на якість перекладу — щоб ознайомитись з оригінальними творами київського письменника, журналіста та спортсмена, нам достатньо придбати його книжку в будь-якій крамниці — і задоволення гарантоване. Натомість описувати вірші Лазуткіна, розбирати їх за схемою: метафори — направо, епітети — наліво, вважаю справою абсолютно безглуздою. Це тобі не результати діяльності класичної поетичної школи, не нудні набори тропів. Більш того — в чому саме особливість «Бензину», чим він «підкупляє», сказати складно, майже неможливо. Ти просто читаєш ці вірші і відчуваєш. Що саме відчуваєш — також не охарактеризувати. Це дещо справжнє, глибинне, інтимне.

Про що вірші Лазуткіна? Невідомо. Асоціації осідають на кінчиках пальців, легенькі, ледве відчутні. Зі словами та думками відбуваються якісь дивні метаморфози: вони розквітають, обертаються, перетікають одна в одну, перебувають у постійній динаміці, але ніколи не вкладаються у звичні межі. Наче зображення у калейдоскопі: нічого конкретного, але все зрозуміло. Такій майстерності, безперечно, неможливо навчитися — з цим народжуються, здатність так писати плекають роками і врешті цей талант має розродитися чимось приблизно таким: неокресленим, але прекрасним.

Автор «Бензину» — людина не менш цікава. Дмитро Лазуткін — чемпіон Кубка світу з кікбоксінгу та кік-джитсу. На минулих Олімпійських іграх у Пекіні він був офіційним коментатором Першого національного телеканалу. У спілкуванні це відкрита та цікава людина, в чому дніпропетровці мали змогу переконатися під час декількох відвідувань Дмитром нашого міста. Якщо ж ще не встигли — не засмучуйтесь, Діма до Дніпропетровська ще неодмінно приїде. А поки чекаємо, варто познайомитись з даною, а також минулими збірками цього чудового поета.

Кому читати: Всім, хто вміє відчувати.

Цитата:

Знаєш?

Не знаю

віриш?

так — вірю

боїшся знічуєшся палаєш

кричиш і все у тобі кричить

а згодом просто каже

голосом який неможливо забути

іди за мною

іди за мною

іди за мною

Відгуки наших читачів:

«Бензин» потребує почесного місця на вашій полиці. Ці вірші — суміш сучасності, реалізму та особливої самотності, які втілені в суто чоловічих римах. При читанні не покидає відчуття, що читаєш хроніку свого життя, хроніку сьогодення українців — таке свідоме відчуття від першої до останньої рими. Очі вже втомились, почуття переповнюють серце, дихати важко, але відірватись від цих строф неможливо. До самого кінця. А коли наступає той самий «кінець», то далеко не зразу виходить прийти в себе. Лазуткін — диво. Його поезія справжня, без якихось зайвих граней — лише суть.

Софія Щербань

* * *

Шановні читачі, давайте вести рубрику разом! В найближчих номерах ми будемо розглядати: Сергій Жадан «Марадона», Наталка Сняданко «Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки». Якщо ви вже читали якусь із цих книжок, надсилайте свої короткі (до 1000 знаків) відгуки на e-mail: passionata@ukr.net, або на поштову адресу редакції. Найцікавіші рецензії будуть опубліковані.

Тетяна Гонченко

Поділитися: