Юрій Андрухович «Таємниця» Проза. Харків, «Фоліо», 2007

30 грудня 2008 о 10:10 - 1913

Кожна книга Андруховича містить дещо автобіографічне. І це можна зрозуміти, адже що може бути ближче будь-якій людині, аніж власне життя, реальні особисті знайомства, стосунки та спостереження? Звичайно, і писати на основі власного досвіду простіше — адже повною мірою пропускаєш сюжет через себе. До того ж, історій, які трапляються в житті творчих людей, навмисно не придумаєш — таке враження, ніби вони спеціально шукають пригоди на свою дупу. Навіть якщо не шукають, пригоди знаходять їх самі. Така вже доля у митців.

Так ось, «Таємниця» вмістила в собі не просто окремі миттєві епізоди життя Юрія, а всі найвагоміші спогади відомого письменника: від дитячих років до сьогодення. Не поспішайте думати, що це — сухі та цікаві лише автору мемуари, як часто трапляється серед тих, хто наважується писати в подібному жанрі. Нудьгувати, читаючи «Таєм­ницю», точно не прийдеться.

Історія створення цієї книги, яку сам Андрухович називає своїм найголовнішим на сьогодні творінням, не менш цікава, аніж сама книга. Як розповідає автор, у Німеччині до нього звернувся журналіст на ім'я Егон Альт з пропозицією записати об'ємне інтерв'ю. Після довгих відмов наш Юрій таки погодився, і розмова під суворим наглядом диктофона тривала шість днів: з ранку до ночі. На сьомий день письменник і його інтерв'ю­єр, які вже встигли стати запеклими друзями, просто гуляли містом та відпочивали, при цьому не вимикаючи запис. Планувалось, що книгу з усіх цих записів зробить німецький журналіст, але незабаром він переслав аудіофайли Андруховичу, а опісля загинув в автомобільній аварії. В результаті Юрій знищив недописаний роман, над яким наразі працював, та почав писати «Таємницю».

Легенда дійсно цікава і напрочуд таємнича, тож деякі читачі залишають за собою право не вірити в існування того журналіста взагалі. До того ж, ім'я Егон Альт рішуче асоціюється зі словами «альтер его». Так чи інак­ше, книга народилась, і, читаючи її, хочеш — не хочеш, а гортаєш сторінки і власного життя: поруч із дитячими спогадами Андруховича дає взнаки і власна ностальгія.

Особливі поцінювачі україн­ської літератури знайдуть у книзі і епізоди з життя інших відомих в літературних колах людей: Ігора Римарука, Міська Барбари, Юрка Іздрика (якого, чомусь, Андрухович називає Індриком) та навіть прочитають про народження Софії Андрухович. Для людей, котрим ці імена нічого не кажуть, книга стане не меншим подарунком: армійські спогади Юрія захоплюють з головою, роки юності примушують посміхнутися, а неперевершений стиль автора тримає до останнього знаку.

Кому читати: всім, незалежно від віку, освіти та вподобань.

Цитата: «Я не став офіцером радянської армії, бомжем, єговіст­ським проповідником, інженером людських душ, мисливцем за черепами, серійним убивцею, викладачем Кама-Сутри, я ніколи не стригся у ченці і пішки не ходив у Тибет, я не сидів у в'язниці за гомосексуалізм чи бодай за розтрату казенних коштів, не кохався з негритянками чи бодай мулатками».

Шановні читачі! Пропонуємо вашій увазі нову рубрику, присвячену творам
сучасної української літератури, прозовим та поетичним. Відтепер кожної п'ятниці ми будемо знайомити вас з книжками, які, на наш погляд, заслуговують читацької уваги. Приємного вам дозвіл­ля!

Тетяна Гонченко

Поділитися: