Ми переможемо – Україна буде незалежною фактично!

29 серпня 2008 о 08:43 - 2845

Як швидко плине час! Начебто ще зовсім недавно сповнювались українські серця невимовною радістю і бентежним щемом, коли перед ними поставав жовто-блакитний прапор, який щойно повернувся, здавалося, із небуття, або, принаймні, із довічного заслання. У ту священну мить як клятва українства — ніколи, ніколи не бути рабами компартійно-московських катів — лунали над багатотисячним натовпом маніфестантів наш національний благовіст — «Ще не вмерла Україна» і величаво-пророчий марш січових стрільців «Ой, у лузі червона калина»… І перед очима, в пам'яті незабутньо стоїть той перший День нашої довгоочікуваної Державної Незалежності…

Вже на порозі сімнадцята річниця самостійності. Я б заплямував неправдою себе і своїх рідних, побратимів, друзів, якби сказав, що 24 серпня 1991р. нам, у святковій ейфорії, ввижалося винятково безхмарним і безпроблемним майбуття новонародженої, вірніше — нововідродженої Української Держави. Ми ж тоді вже були досить навчені життям, збагачені певним політичним й історичним досвідом, розуміли, який спадок дістався українському народу від майже 350-річного колоніально-бездержавного існування. Та й народ свідомо розумів ціну, наданої історично, свободи, яка складалася не тільки із суцільного позитиву, синтезу українських чеснот і гідностей, але, на превеликий жаль, й з досить численних пережитків малоросійства, залишок національної меншовартості. Ніхто не впадав в оману й з приводу моральних та ділових якостей тієї, так званої, еліти, яка й пальцем не поворухнула задля здобуття Україною самостійності. Ми чудово бачили, що ця незалежність звалилася їм на голову зненацька, мов крижана брила, і багатьох перелякала до смерті, а то й серйозно контузила. А мало б то бути зовсім інакше: провідною силою, що продукує таку атмосферу, імпульсуючим ядром процесу національного відродження з давніх-давен і в усіх народів виступала і виступає насамперед інтелігенція. На жаль, українська інтелектуальна еліта була, та й досі залишається не спроможною до такої ролі. Але ж хто міг подумати, що влада опиниться знов, як у 1917-1920рр., у руках людей, більшості з яких повністю бракує державницького розуму? На жаль, того глузду забракло і тодішнім лідерам національно-демократичних сил… Тож і маємо те, що обіймаємо, а саме: цей «філософський виплід розуму компартійного «ідеолога» і, на превеликий жаль, першого Президента Української Соборної Самостійної Держави.

Цілком і повністю відсутня найголовніша умова відродження і розбудови справді самостійної держави з високими стандартами і якістю життя, з відповідним рівнем суспільної свідомості, культури і науки — національна ідея та національна воля. А без неї нічого й зарікатися про згуртування народного загалу довкола спільної мети, спільного бачення перспектив, спільних світоглядних орієнтирів. Тим паче, що немає ще і в зав'язку справді стратегічної державницької ідеології. Інтереси народу не превалюють над власними меркантильними уподобаннями більш-менш «знакового» державного діяча. Відповідно поводяться і члени їх команд на всіх рівнях. Погляньмо довкола: місцеві бізнес-клани на тій же Дніпропетровщині вкупі із знов-таки місцевими партійними структурами, переважно антиукраїнського штибу, по суті прибрали до рук ради всіх рівнів і розпочали безпрецедентний дерибан всього і вся — залишків промислового пирога, комунальної власності, насамперед — землі, НАРОДНОЇ, бюджетних коштів, тобто грошей ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ. А щоб було легше і якомога безпечніше красти, постаралися щонайбільше проінтегрувати в державні інститути, які мусять боронити право, зобов'язані захищати громадян від чиновницького свавілля — пов'язали корупційною порукою правозахисні органи, судову владу, чиновників.

Тож річницю незалежності святкуємо ще в гірших демографічних, економічних, геополітичних умовах. А хіба доводиться за цих обставин дивуватися тому, що сьогодні національно свідомих українців у нашому краї — колишній колисці українського духу і державності — ще менше, ніж 17 років тому? Натомість могли б мати покоління свідомих патріотів, народжених у незалежній державі, але ж не маємо чим похвалитися, тому, що те покоління людей, яке виросло за роки незалежності, в переважній більшості не позиціонує себе українцями. Воно не те що не пишається своїм корінням, своїми славетними праотцями, воно ні слухом, ні духом не відає про них, а скоріш соромиться свого походження, своїх батьків!!! Йому, отому поколінню, до розуму і серця ніхто не поклав зернини пам'яті, яка б могла принести свої плідні плоди. Не доводив чарівну суть українських звичаїв, традицій, обрядів, їх міць та глибинність. Та й чи до того юнацтву, змушеному скніти у злиднях, у той час, коли пропаганда по ТВ з кожним днем дужче затягує широкий загал у прірву безвір'я і духовної ницості, як багновиння всотує свої жертви? Про яке там сприйняття національних чеснот можна вести мову з людьми, яких щодня зневажають і піддають всіляким утискам. Балачки про національне відродження, порядність, чесне служіння державі, гідність мундира — лише порожнє плескання язиками. Народ щодня навіч переконується в тому, що довкола панують брехня, здирництво, безмір, сваволя. І чинять їх переважно ті, хто під державною символікою ототожнює себе із представником народу у владі.

Найбільшою бідою і вадою нинішньої держави на 17 році незалежності є те, що за цей досить немаленький проміжок часу так і не було визнано історичної правди голодоморів 1932-1933рр.. А свідки, цього страшного лиха, геноциду, на жаль, вже відходять у вічність…

Хребет нації — українське село — за 17 років, зусиллям президентів Кравчука, Кучми і не тільки, зруйновано, та де там, знищено остаточно.

Армія деморалізована злидарським існуванням, і тому краще не перевіряти її боєздатність.

Вітчизняне виробництво і фундаментальна наука розвалені.

Соціальні програми не продумані і не виважені.

Жахливий темп депопуляції населення.

Єдине, на що спромоглася наша влада за роки незалежності, так це прищепити та впровадити у повсякденне життя нації стратегічну ідеологію СПОЖИВАЧА. Побільше споживати їжі та різноманітних товарів, переважно імпортного виробництва, і побільше виділять того, що від них залишається, — ось «родзинка цієї ідеології».

Отже, 17 років нашої самостійності — це гнітюча низка втрачених можливостей.

Крізь усі ці деструктивні, я сказав би навіть руйнівні процеси, дедалі чіткіше проглядається ще одна страхітлива тенденція — сповзання України у прірву тотальної міжусобиці, після якої не залишиться ні переможців, ні переможених. Не припинимо миттєво цю тенденцію, не повернемо її назад, не переламаємо, — рішуче і якомога жорстокіше — через «коліно» чекай, український народе, непоправного лиха. Мало того, що опинимося всі у ще більших злиднях, аніж наші прадіди за кріпацтва, а діди і батьки — на світанку «комуністичної ери». Можемо взагалі втратити державність, а з нею й свою ідентичність як етнос, як, зрештою, нація. Перетворимося на населення південного-сходу.

 Тож перед лицем катастрофи, що насувається, єднаймося і починаймо рішуче діяти. Дехто на цей заклик може зауважити: риба псується з голови. Правильно. Так і я стверджую, що народ України, вибачайте, не дупа! Він і є голова!!! До того ж: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» — Конституція України. Поясню наступним прикладом: погляньте на дерево, хіба воно наповнюється силою і енергією зростання від своєї крони, від верховіття та гілок? Ні, і ще раз ні, головним джерелом його повносилості та стійкості до примх природи є коріння. І ми, людський загал, є корінням нації і держави. Тож тільки нам належить право і обов'язок розбудовувати Україну задля загального добра і щастя, а не з метою збагачення самозваної еліти — цього збіговиська перевертнів, приходьків, безбатченків, зайд і злодіїв, у яких одне на розумі — пограбування народу. І язик не ворухнеться назвати їх совістю нації, це переважною більшістю слимаки плазуни та скоморохи, які за рештки недоїдок, готові годинами розповідати про нашу велич, силу, розум, коріння. У них не вистачає власного розуму, аби збагнути, що той, хто їх пригощає добре усвідомлює, чого варта «людина», яка себе ідентифікувати не здатна. А Вони зі шкіри пнуться, всього за рештки горілки, сьорбаючи повітря, старанно вилизують дупи своїм катам, аж за вухами лящить. Яка ганьба, який сором невдаваний. Це, на превеликий жаль, і є наша сучасна інтелігенція.

Тому покладатися зараз ми можемо тільки на свої власні сили. Це наш найперший обов'язок — захищати нашу Соборну Державу від будь-яких небезпек і зазіхань… І ми, простонароддя, не повинні, не маємо права «делегувати» цей свій священний обов'язок громадянина України кому б те не було — Верховній Раді, де звили кубло найзатятіші торгаші.

Колись, завдяки непохитності знань, віри, гідності неодноразово інтелігенція Русі-України, ціною власного життя захищала свободу нації, її самобутність. Саме тому і не перетворилась у населення. Вони свідомо не стали біомасою для продукування лайна. Для них благо нації було найвищим законом. Вони свідомо лягли в землю перегноєм заради пам'яті предків та щасливої долі майбутніх поколінь, щоб через 300, 100, 500 років з цього перегною неосяжним морем жовтого колосу піднялись розум і сила нації. Незабаром настане час істини, який визначить, хто ми: споживачі-виробники біогумусу або НАЦІЯ? Вони обрали: померти стоячи, ніж жити плазуючи на колінах. Настав час обирати Нам!

ЗІ СВЯТОМ, УКРАЇНЦІ!

ЩИРО ЗИЧУ МІЦНОГО ЗДОРОВ'Я!

НАША ДОЛЯ У НАШИХ ДОЛОНЯХ!

Вадим Джума,

депутат Дніпропетровської обласної ради

Поділитися: