НАМОРДНИК – НЕ БАЖАЄТЕ? Відгук на матеріал «Якою різною може бути свобода слова»

15 серпня 2008 о 08:33 - 1638

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

«Якою різною може бути свобода слова»

У мене зберігається багато дорогих мені пам'яток, пов'язаних з помаранчевими подіями 2004 року. Серед них газета «Лица» №48(342) від 15 листопада 2004 року (спеціальний випуск). На шпальтах цієї газети багато матеріалів про вибори Президента України. Зокрема, на першій сторінці в колонці редактора є такі рядки: «Всі слова вже сказано. Лишається надія, що ми, український народ, є. Отже, треба йти і голосувати: за Україну! І, звичайно, за Ющенка! Набридло бути нацією без держави. Суспільством без громадян. Християнами без віри. Отже, треба йти і голосувати: за Україну! І, звичайно, за Ющенка!»

Це лише одна цитата… Не злічити літературних матеріалів пафосного і патріотичного змісту про вибори майбутнього народного Президента Ющенка. Газета «Лица» того пе­ріоду була агітатором і організатором Дніпропетровського майдану, трибуном і виразником сподівань української і російської інтелігенції Дніпропетровська. Всі разом (а нас було багато) відчайдушно боролись за європейський шлях розвитку, за національну демократичну державу, проти встановлення авторитарного режиму найгіршого зразка. Ющенко значною мірою був втіленням тих ідеалів.

Багатоголосе «Ющенко — так!» лунало з помаранчевих майданів, листівок, зі сторінок газети «Лица», яка піднялась набагато вище рівня низькопробної жовтої преси і стала втіленням передової суспільно-політичної думки міста і, навіть, зразком культури мови, що було, м'яко кажучи, не завжди властиве цій газеті..

Слід відзначити, що перемога в той доленосний час відбулась ще й тому, що у більшості українців тиранічний комуністичний режим не зміг остаточно витравити почуття людської і національної гідності. І саме вони сприйняли обрання Ющенка як справжнє диво. До влади прийшов не прислужник Кремля, не послідовник соціалізму, червоних директорів і КДБ. Вперше в історії, усвідомленій нами, главою держави став питомий кореневий українець, кожна клітина якого пройнята національними інтересами.

Далі був всім відомий складний суспільно-політичний історичний процес втілення в життя сподівань учасників тих подій. Суспільство знаходилось і продовжує перебувати в тяжкому стані: жорсткий перерозподіл капіталу, концентрація його на сході країни, корупція, радян­ський рабський спосіб дій і мислення, шалений тиск і експансія Росії, відсутність елементарної патріотичної свідомості у великого прошарку громадян. Президент опинився в надзвичайно складній ситуації, коли майже половина населення не розділяє цінностей національного українського пріоритету і національної історії. В цих умовах, майже до кінця спалюючи свій рейтинг, він намагається сформувати націєтворчі ідеї, відродити історію держави, зробити незворотним євроатлантичний вибір.

Звичайно, претензії до Президента є у всіх, як у найближчих соратників і побратимів по революції, так і в рядових учасників помаранчевих майданів. І критика повинна бути, але зважена, толерантна і з всебічним аналізом. Можливо, вся суперечливість і нерішучість Президента втілює такі риси української ментальності й історії. Можливо, ми не бачимо того, що бачить він — як правильно керувати країною сьогодні. Адже, незважаючи ні на що, ось уже тричі на виборах, хоч і з незначною перевагою, народ підтримує європейський вибір, що є ознакою правильності ви­браного шляху.

Сьогодні, в надзвичайно складній суспільно-політичній і економічній ситуації, гортаючи сторінки декількох номерів вашої газети, бачу там матеріали, які не хочеться ані цитувати, ані згадувати. Вони переповнені брутальними, малокультурними образливими висловами на адресу Президента. Повірте, це ображає дуже багатьох культурних українців і розраховане на маргіналізовані, люмпенізовані, денаціоналізовані прошарки населення. Зрозуміло, що з часом позиція газети може змінюватися, але певна послідовність і відповідальність за матеріали газети в 2004 році повинна бути.

Крім того, хочу нагадати , що в усьому ци­вілізованому світі Президент, мова, прапор, гімн — є символами і канонами держави і, до певної міри, святими поняттями. Тому, незважаючи на здобуту в боротьбі і утверджувану самим Президентом Ющенком демократію, є певна межа для негативних вульгарних словесних характеристик на його адресу.

Враховуючи все вищевикладене, щиро закликаємо Вас намагатися глибше зрозуміти складність і суперечливість історичного процесу і критику Президента зробити конструктивною. Популярність газети використати не тільки для отримання максимального комерційного результату, а також для підвищення рівня політичної, мовної і естетичної культури наших земляків.

Хочеться вірити, що зі шляху розбудови громадянського суспільства ми не звернемо. І завдання полягає в тому, щоб друковані видання всіх рівнів обрали правильний шлях і пріоритети.

Віктор Волошко, член Конгресу Української інтелігенції м. Дніпропетровська,

член районної ради партії НСНУ  АНД району м. Дніпропетровська,

(Прийнято на засіданні Ради  Обласної організації Конгресу  Української інтелігенції 01 липня 2008р.)

* * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *

 

Шановний пане В. Волошко!

Прочитавши Вашу статтю у газеті «Лица» за 16 липня 2008 р. «Якою різною може бути свобода слова», я поклала перед собою саме цю сторінку, на якій вона опублікована, і побачила таку картину: газета «Лица» з властивою їй прямотою та сміливістю висвітила такими, які вони є, «лица» наших місцевих можно­владців — губернатора та мера, та дії, що відбуваються у місті за їх володарства. А це — ситі годованці того головного «лица», на яке, з Вашої ласки, накидають захисну вуаль Конгрес української інтелігенції та партія НСНУ АНД району.

Ваші спогади про помаранчеві події мені нагадують плач покритки, яка з гіркотою пригадує, як її колись кохали та жорстоко зрадили.

Нажаль, у ролі цієї покритки опинилася більша частина народу України. Хто ще сьогодні не свідомий цього?

Я сама приймала активну участь у президентській виборчій кампанії і покладала великі надії на «питомого кореневого українця» і що ж? У моєму архіві теж зберігаються «бейджики» та інша помаранчева атрибутика, бо то є частка мого життя, але, споглядаючи їх, у мене виникають сумні, якщо не сказати огидні почуття. Це — коли очікуєш вдихнути запашного аромату, а тобі, вибачте, під ніс на…

Я розумію, кому Ви закидаєте, стосовно «брутальних» випадів на адресу президента.

Я не намагаюся захищати цю, безумовно, талановиту журналістку, тим більше, вона цього не потребує, та з таким доходом можна звернутися не тільки до тижневика «Лица», а і до більшості мас-медіа України, яки залюбки публікують її статті, тому що її творчість — то є камертон суспільства.

А відносно «претензій» до Президента, то їх у народу накопичилося стільки, що це вже не просто «претензії», це вже зубний скрежет. Не витримує оточення, не витримують друзі, і лише «ЄЦ» зі своїм творцем якомога намагаються підтримувати штани «голого короля».

Ви нагадуєте нам про символ держави. Всі знають, який у нас текст гімну. То ж, який піп — така і його молитва. Якщо у нас такий символ, то хто ж тоді такі ми?

Я, як і більшість українців, щиро співчуваємо В.А. Ющенку, як людині, у тому, що пов'язане із його станом здоров'я, але ж, виявляється, що на посаді президента в Україні весь цей час знаходилась хвора людина, і це признав публічно його лікар.

А суспільство вимагає від нього адекватних дій і, коли весь час спостерігає самі протиріччя, непослідовність, недотримання обі­цянок, це нарешті знервовує і породжує відповідну реакцію.

А що ж Конгрес Української інтелігенції? Із якої щілини він виглядає?

«Не курите, не пылите — я напудренная…»

В той час, коли саме інтелігенція має бути в авангарді супротив тому негативу, що діється в країні — стан культури, освіти, захист дітей, підготовка до Євро-2012 та ін.

Треба бити в набат!

А дзвін викрали з-під носу у центрі міста!..

А мер забавляється у нічному чаді…

А Президент із телевізора дивиться кудись вбік, тільки не в вічі «своїй нації»!

А нація скрегоче зубами, сита єдиним здобутком — свободою слова, та і в тому їй дорікають.

Намордник — не бажаєте?

Ольга Рекун, м. Дніпропетровськ

 

P.S. Проект гімну України:

Всім нам, браття-українці,

Посміхнулась доля:

Здобули ми в Україні

Вистраждану волю!

Якщо рідної країни

Ми є гідні діти,

Всі ми істину святую

Маєм зрозуміти.

Міцно руки поєднаймо

В непорушнім колі,

Щоб не втратити довіку

Священної волі!

Рідний край наш збережемо

Від Карпат до Дону.

Кобзареві заповіти —

То є суть закони.

Наша сила — у натхненні,

Єдності народу.

Це найкраща запорука

Нашої свободи!

Поділитися: