Аграрії протестували біля Кабміну

18 квітня 2008 о 09:16 - 1589

Ціль акції — привернути увагу громадськості до стану, в якому опинилося українське село. 

 

8 квітня в центрі Києва, навпроти будівлі Кабміну стояли трактори, сівалки й інша сільськогосподарська техніка. З різних регіонів країни до столиці з‘їхалося кілька тисяч аграріїв — на акцію протесту «Зупинимо енергетичний прорив!». Свій протест проти політики уряду в АПК, селяни адресували безпосередньо до Прем‘єр-міністра, вимагаючи виконання передвиборчих обіцянок і припинення планових дій уряду по фактичному знищенню українського села.

За словами учасників акції, сьогодні на селі немає ніякої можливості проводи посівні роботи. Солярка і все інше дорожчає щодня, техніка стоїть без пального, і яким чином продовжувати роботи, де брати кошти, щоб погасити дедалі більш потужну інфляцію, аграрії не знають.

«Якщо нічого не зміниться, то невідомо, як нам прожити до кінця року. Засіяли тільки половину поля, а що далі — незрозу­міло. Дорожчає ж не тільки пальне. Ціни ростуть і на добрива, і на хімікати, і на насіння. Допомоги з боку держави — немає ніякої. Ми прожили вже дуже різні часи, але такого, щоб залишили село напризволяще, та ще й весною — в саму гарячу пору, — такого ще не було», — каже один із учасників акції.

Трактористи, які пригнали свою техніку до стін Кабміну, вимагали від міністрів «поділитися соляркою», а до Прем‘єра звернулися з вимогою заправити хоча б ці машини обіцяною трьох-гривневою соляркою. «Ми готові заплатити хоч зараз. Але по тій ціні, яку Тимошенко обіцяла нам перед виборами, — пояснив один з них. — Юлія Тимошенко, мабуть, переконана, що з українським селянином можна робити все, що завгодно, і він стерпить. Можна замилювати йому очі, обіцяти що завгодно — аби проголосував. А згодом все повернеться до того як було. Чи навіть гірше — як оце зараз. А селянин за своєю чорною роботою не зможе спину розігнути. Ніколи йому шукати правди, змовчить і так воно і буде. Але більше мовчати вже немає сили. Якщо владі однаково як ми живемо і на що ми живемо, то їй має бути діло до
наших дітей. Бо ніхто не залишиться в селі працювати за таких умов, як сьогодні».

Виконати передвиборчі обі­цянки вимагали всі мітингувальники. «Та найголовніше, — каже один із організаторів акції, — привернути увагу громадськості до стану, в якому опинилося українське село. Наша мета — порятунок малого та середнього сільгоспвиробника. Бо те, що відбувається сьогодні — це його планове знищення. Аграрії поставлені в умови, за яких неможливо працювати, завершити весняно-польові роботи. А значить, зібрати восени врожай і хоч якимось чином розрахуватися з боргами, в які вже затягнула ця весна».

Фермери, які брали участь в акції, висловлювали припущення, що державна політика спрямована на знищення їхніх господарств. Один із них поділився своїми роздумами про те, що за результатами року доведеться розпродавати землю — по іншому борги віддати не можливо: «Для нас земля — це все. Політика й так працює не на нас. Малий та середній сільгоспвиробник не має можливості заробити, реалі­зувавши врожай по світовим цінам. Це дозволяється лише кільком агрогігантам. В їх інтересах і ця ситуація: позалазивши в борги і не отримавши державної допомоги, ми однаково не зможемо заробити достатньо, щоб розрахуватися за цю посівну. Доведеться розраховуватися тим що є — землею. Нас просто викинуть з наших господарств».

Учасники акції протесту зверталися просто до кабміну, до вікон, за якими знаходилась Прем‘єр-міністр. Жінки, більше за інших, говорили про майбутнє, запитували у Юлії Тимошенко про те, що чекати їхнім дітям від завтрашнього дня: «Що нам сказати, коли приїдемо додому, нашим дітям? Сказати, що нічого доброго чекати їм не потрібно? Як ми їх нагодуємо через кілька місяців? За що будемо одягати? Як може так бути, щоб людина все своє життя чорно працювала, щоб працювали і її діти, і щоб ні ми, ні вони нічого в цьому житті доброго не побачили? Щоб з кожним днем ставало все гірше і доводилося просто виживати?»

Як повідомив представник Оргкомітету акції, на під'їздах до столиці виставлялися міліцейські кордони, техніку й людей не пу­скали до Києва: «Влада зробила все для того, що б перешкодити проведенню акції. Ми не чекали такого спротиву з боку влади, нам загрожувала міліція, багато людей просто не пустили у Київ, і вони змушені були провести акцію на під'їздах до столиці. Міліція  зупиняла автобуси, а у водіїв забирали права. Навіть у часи Кучми не відчувалося такого тиску з боку влади відносно подібних заходів».

Під час акції протесту аграрії передали Юлії Тимошенко відкритого листа, де виклали свої вимоги. Страх перед голодом та знищенням українського села були і в цьому листі: «Сьогодні зупинилася посівна, техніка стоїть без солярки, немає чим сіяти і за що обробляти землю. Ціни зростають кожний день і ми боїмося голоду, бо без посівної не буде хліба. Це Ваш «Прорив»?! Це те, що Ви хочете для України?»

«Зупиніть Ваш «Прорив» поки не пізно!» — цими словами закінчується лист, і саме вони десятки разів лунали під стінами уряду: «Не зрозуміло, кому потрібен цей «Прорив» і кому потрібна така політика. Якщо вірити словам, то вони проводять її для простих людей, для нас з вами. Нам такі «прориви» більше не потрібні! Припиніть, доки на селі ще хоч хтось залишився!»

Максим Андріїв

Поділитися: