Шабаш відьом

25 лютого 2008 о 09:59 - 1365

У Дніпропетровський області розгорнута шалена пропагандистська кампанія по ви­криттю «загрози неофашизму» та «фальсифі­кації історії». Рідко можна побачити більш-менш популярну газету, де не було б статей на цю тему, часто – по дві-три в одному номері (це не рахуючи «просто» рекламних статей «яка гарна Партія регіонів», яких теж не менше, та не рахуючи обласних газет тієї ж таки ПР та КПУ). З такої нагоди повстали з мертвих політичні привиди, на кшталт Селянської партії, або діячів, що повиходили з Соцпартії, або були з неї виключені, оскільки були тоді визнані занадто шовіністичними. Пікантність ситуації полягає в тому, що екс-соціалісти діють пліч-о-пліч з офіційним керів­ництвом обкому СПУ, тобто з тими людьми, що їх самих виключали як «прихованих кучмістів». Вставив свої п’ять копійок і Московський патріархат – без них шовіністична вода не освятиться, тим більше, що їх виступ збігся по часу з водохрещею. На сумні роздуми наводить та обставина, що оратором від соціалістів виступає діяч, який першого дня помаранчевої революції очолював колону СПУ та вітав мене словами: «Завжди рад Вас бачити, а особливо – сьогодні»… А тепер ми, бачте, фашистами стали… Ми, бо неофашистами – в тому числі на рівні офіційної заяви Дніпропетровської обласної зради – проголошено обидва помаранчевих блоки. А частина «антифашистів» навіть у видачі тисячі гривень побачила ознаку фашизму…

Ясна річ, що ця акція має характер відволі­кання уваги. На Подніпров’ї і в обласній, і практично в усіх місцевих радах існує регіонально-комуністична більшість (в різних комбінаціях з різними союзниками –лазаренківцями, погано об’єднаними есдеками, вітренківцями тощо).

 Наслідки їх правління важко описати, не вживаючи терміну «катастрофа». Дерібан  землі та бюджету побив київські рекорди (за межами краю про це мало знають, бо становищем в регіоні чомусь мало цікавляться. До речі, в автора цих рядків є певні підозри щодо місцевих бюджетів та антиукраїнських статей на правах реклами). Для будівництва все нових та нових торгових центрів та офісів знищуються будинки, які ще вчора були пам’ятками історії або архітектури, та раптом перестали такими бути, а побудовані центри стоять напівпорожні, бо народ зубожів… (В тому числі, намагаються знищити католицький костел, який досі не повернуто вірним, а в блакитній пресі піднялася хвиля шельмування католиків). Хоча з першого січня цього року дозволи на будівництво видаються централізовано, київською структурою, дніпропе­тровська влада не підкоряється та продовжує видавати дозволи сама. Втім, ці формальності взагалі необов’язкові – тільки в центральній зоні Дніпропетровська будується понад сто об’єктів, на які дозволи офіційно не видавалися – один з них в двадцяти метрах від обласної прокуратури. Сенс у тому, що юридично неіснуюче будівництво може не виконувати правил безпеки, наприклад, згадане будівництво біля прокуратури призвело до того, що сусідні будинки вкрилися тріщинами, а коли люди звертаються до суду, то чують, що (за документами) ніякого будівництва немає. Нищаться прибудинкові території, дитячі майданчики, проїзди. Вже був випадок, коли пожежна машина спізнилася на пожежу, бо проїзд перекрито новозбудованим магазином. Сорок хвилин знадобилося пожежникам, аби знайти об’їзд – і які ж зроблено висновки? Тим, хто здогадався, премії не буде. Ясна річ, що місцева влада негайно видала дозвіл на будівництво ще одного магазину, який перекрив цей кружний об’їзд.

Рейдерські захоплення мають місце мало не щодня.

Дніпропетровську загрожують зсуви ґрунту, проте ніхто нічого не робить. Система спостережень за ґрунтом не фінансується.

Комунальний транспорт майже повністю знищено, а ціни на маршрутки більші, аніж в інших обласних центрах, що відкрито пояснюють тим, що у нас збирають більшу данину. На півторамільйонне місто, яке за площею майже в півтора рази більше за Петербург, існує сто сорок вісім світлофорів, а підземних переходів майже немає. Потужні лінії високої напруги проводять просто над дахами житлових будинків та над надземним газопроводом.

Дніпропетровська міська рада виділила два з половиною млн. гривень на «розвиток російської мови»… і, до речі, досягла проголошеної мети – того дня, як це рішення оприлюднили, російська мова розвивалася на всіх вулицях та в усіх трамваях. Та й як розвивалася – легендарний боцман з есмінця «Новік», що, за переказами, міг висловлюватися півтори години без жодних повторів, луснув би з заздрощів.

Знову почалися переслідування нечисленної демократичної преси, причому на круглому столі, присвяченому цьому питанню, представник міліції вимагав, аби тим журналістам, які скаржаться на переслідування з боку міліції, НЕ  ДАВАЛИ СЛОВА та й щоб після його «пояснень» обговорення взагалі припинилося, а представник прокуратури заявив, що за перешкоджання діяльності журналістів можна карати лише якщо порушник розумів, що порушує закон (тобто – ніколи).

Ясна річ, що всі ці проблеми нічого не варті порівняно з тим, що в деяких західних областях поточний рік проголошено роком Степана Бандери!

Факт димової завіси фактично визнано офіційно. Одночасно з заявою про «неофашизм» та «фальсифікацію історії» прийнята інша, де обласні депутати гірко-прегірко скаржаться на намір уряду встановити типові штати для апарату місцевих рад та висловлюють побоювання, що це – «розправа з політичними противниками». Тобто відкритим текстом зізнаються, що вони понабирали своїх.

Для тих, хто погано знає закони, пояснюю, що принцип розподілу влади діє і на місцевому рівні – ради є представницькою владою, а виконання, а практичні дії – це функція апарату держадміністрацій. Тому радам потрібен тільки невеликий та суто технічний апарат.

Проте слід зазначити, що, попри безсумнівність того, що антиукраїнська істерика – це димова завіса, така навальна пропагандистська атака неминуче матимете самостійні наслідки.

Можливо, в когось з читачів виникне питання – а як же з фальсифікацією історії? Є, чи немає?

Є, є – як же без неї. У вже згаданому звернені обласної зради є твердження, ніби ОУН-УПА було засуджено на Нюрнберггському процесі та «профільним» комітетом ООН.

Насправді на Міжнародному трибуналі ОУН згадували тільки один раз: він визнав злочинним наказ СД від 25 листопада 1941р. про страти членів ОУН-Б без суду, таким чином визнавши членів цієї організації жертвами фашизму.

Щодо «профільного» комітету, то цікаво було б знати, який саме комітет мається на увазі (боюся, що гідні учні проФФесора Каліфорнійської аККадемії вважають слово «профільний» назвою), яке рішення він прийняв, коли саме, та, головне, ДЕ ЙОГО МОЖНА ПРОЧИТАТИ?

До речі, головним борцем з «фальсифікацією» виступає професор Г.Якунін (колишній завідувач колишньої кафедри колишньої історії колишньої КПРС). У своїх нещодавніх наукових працях цей ідейний спадкоємець династії Бурбонів (нічого не забув, проте нічому й не навчився) зробив кілька епохальних відкриттів, наприклад: що рішення Політбюро ЦК про депортацію ста тисяч поляків було спровоковане незаконними діями ОУН (яке ПОЛЯКИ мали відношення до ОУН?!), що ОУН не мала права боротися не лише проти Радянського Союзу, але й проти панської Польщі, бо взагалі не можна боротися проти законної та легітимної влади, – водночас, само собою, вихваляє більшовиків, хоча чим незаконна влада, проти якої вони боролися? Стверджує також, що «законність та легітимність Радянської влади підтвердило само населення Західної України своєю активною участю в виборах» (без коментарів, бо я не лікар)…

Є фальсифікація історії, є…

Костянтин Когтянц, заступник Голови Дніпропетровської обласної організації УНП

Поділитися: