Олег Тягнибок: «Третя революція не за горами»

23 листопада 2007 о 10:21 - 1372

Це напевно символічно, що ми зустрілися з лідером націоналістичної  партії «Свобода» Олегом Тягнибоком саме у Львові. Західна Україна — досить невелика частина нашої держави, де збереглися всі культурні на­дбання України, традиції та мовне середовище. Потрапляючи до Львова із Дніпропетровська, відчувається різкий контраст — і це ні для кого давно не секрет. Чи є у західних регіонів шанс відродити Справжній Український Патріотизм, та куди прямує україн­ський політикум в цілому — про це власне і йшла мова у розмові з Тягнибоком у затишній львівській кав'ярні.

 

 

Довідка

У 1993 р. закінчив Львівський державний медичний інститут, лікувальний факультет (лікар-хірург), у 1999 р. — Львівський державний університет імені І.Франка, спецправничий факультет (юрист).

Працював санітаром 1-го хірургічного відділення Львівської обласної клінічної лікарні, медбратом нейрохірургічного відділення. Голова осередку Студентського братства Львівського медичного ін­ституту, голова Студентського братства
м. Львова. Депутат Львівської облради та народний депутат двох скликань.

У липні 2004 року Олег Тягнибок був виключений з фракції «Наша Україна» за висловлювання, які були розцінені як антисемітські та ксенофобські. На парламентських виборах 2006 року та позачергових виборах 2007 року партія ВО «Сво­бода», очолювана Тягнибоком, не потрапила до нового складу Верховної Ради України.

Одружений. З дружиною Ольгою виховують двох доньок — Ярину-Марію (15 років) і Дарину-Богдану (12 р.) та сина Гордія (10 р.).

 

— Чи можливо відродити патріотичну ідею в російськомовних містах на кшталт Дніпропетровська?

— Справа не зовсім в мові, справа в бажанні і в духові. В принципі не так важливо, якою мовою українець спілкується, важливо, що він думає і відчуває. З другого боку, питання мови є дуже важливим, бо це є такий зовнішній атрибут патріотизму, відданості, любові. Мені тяжко уявити людину, яка вболіває за певну державу і вперто не хоче говорити її мовою. Зверніть увагу, багато відомих людей, які виїжджають на Захід, наприклад, працювати чи творити, вони ж, в першу чергу, з поваги до тієї країни вивчають мову.

Є, зрозуміло, певна ситуація, що скажімо в таких містах як Дніпропетровськ багато людей просто виросли в російськомовному середовищі, не було україномовних шкіл, а якщо українська мова й викладалась, то у якості факультативу або взагалі в якості нав'язливого предмету. Тобто не прививалася любов до української мови. Але мені здається, що людина, яка хоче, вона може вивчити будь-яку мову. Тим більше, якщо людина російськомовна, то вивчити українську мову для неї — то не є проблема.

Але ще раз хочу підкреслити, що це не настільки важливо, як вну­трішнє відчуття причетності до цієї нації, до цієї землі.

— Проте зокрема в Дніпропетровську більшість населення віддало голос за Партію регіонів, котра виступає за впровадження російської як другої державної…

— Я думаю, що мотивація тих людей є дещо іншою. По-перше, є стара радянська традиція, за якою вони голосують на виборах. По-друге, спрацьовує елемент страху. А крім того — нав'язане протистояння різних частин країни, люди себе відносять до однієї половини, зовсім не розуміючи, яку ідеологію, які позиції вони підтримують і проти яких ідей вони виступають.

— Чи заговорять колись дніпропетровці українською?

— Звичайно, що заговорять. Я дуже добре пам'ятаю, коли на початку 90-х років, коли була проголошена українська держава, Київ в більшій половині вже був україномовний. Тоді це було модно і престижно. А потім, коли побачили, що українська мова не розвивається, що можна й далі говорити російською, і навпаки — завдяки їй відкриваються якісь більші перспективи, Київ перетворився на російськомовне місто. Що вже говорити про Дніпропетровськ чи про інші регіони.

Влада може зробити відповідні кроки для того, щоб українська мова стала модною і популярною. В першу чергу, якщо говорити про молодіжне середовище, це український шоу-бізнес, українські фільми, або іноземне кіно, що дублюється українською мовою. Але гарно дублюється, а не так, як зараз — коли дублювання відбувається таким чином, що здається, ніби вони навмисно перекручують слова, говорять таким голосом і акцентом, що хочеться переключити телевізор і того не слухати. Це можуть бути популярні особистості, які розмовляють українською мовою. Це теж є дуже важливо, це теж є державницька політика. Державні вступні іспити у вищі навчальні заклади повинні бути виключно українською мовою. Є маса кроків, ненав'язливих, акуратних, які може зробити держава, популяризуючи мову для того, щоб люди самі захотіли нею говорити.

Зокрема, завдання нашої партії я вбачаю у тому, щоб допомогти російськомовному українцеві заговорити мовою своїх батьків. Тут треба не з російською мовою боротися, а з тими умовами, які є в регіонах. Створимо відповідні умови — заговорять українською.

Як люди будуть розуміти навіть свою вигоду в тому, щоб говорити рідною мовою — вони неодмінно на неї перейдуть. Якщо батьки будуть хотіти, щоб їхня дитина вступила у вуз, а вступні іспити будуть українською мовою — вони сприятимуть, щоб дитина вчила українську. Те ж саме із можливістю зайняти посаду чи зробити кар'єру.

— Чи можна буде назвати це патріотизмом, якщо люди будуть вчити мову заради особистої вигоди?

— Я зараз говорю про масовість. Патріотизм потім прийде в процесі. Тобто треба робити перші кроки через так званий «побутовий патріотизм».

До речі, цікаво, як на Дніпропетровщині виконуватиметься наказ Президента про ліквідацію пам'ятних символів тим особам, які були причетні до організації Голодомору. У вас же треба місто переіменовувати, і цього величезного Петровського на вокзалі треба знімати — людину, яка безпосередньо організовувала голодомор. Уявляєте собі, наскільки окупаційна влада принизила нас, що кожного дня десятки тисяч дніпропе­тровців, онуків тих, хто загинув під час Голодомору, ходять повз пам'ятник Петровському, катові, організатору того Голодомору, і ніяк на це не реагують. Уявіть, якщо би пам'я­т­ник Гітлеру стояв в Тель-Авіві — ніхто того не може уявити! А у нас прошу: Катерина II, Петро І… Вони наших батьків, дідів знищували, вирізали, кріпаків із них робили — а ми тепер пам'ятники ставимо. Але я вірю — час прийде, і все це дуже швидко зміниться.

— А якщо російська стане другою державною, що станеться?

— Це буде катастрофа. Нещодавно я давав інтерв'ю вашим білоруським колегам, вони розповідали, яка зараз ситуація з білоруською мовою, після того, як там була введена друга державна російська. Білоруська мова зникла з побуту, з державних установ. Ось і відповідь на те, що може статися в Україні. У нас же немає проблеми з російською мовою, її не треба захищати. У нас треба захищати українську мову.

Тобто це буде просто катастрофа. В жодному разі не можна цього допустити.

— Нещодавно, на одній із минулих сесій Дніпропетровської міськради, депутати прийняли рішення виділити 2,5 млн. гривень на розвиток російської мови. Чи може простий народ якимсь чином впливати на такі дії? 

—  Простий народ може вибирати інших депутатів, а не сліпо голосувати. От у вас проголосували за БЮТ, а депутат міськради від цієї партії Соколов подав в суд на рішення Кабінету міністрів про дублювання фільмів українською мовою. І він виграв цей суд. Як зрозуміти позицію отого політика, на фоні загальної позиції цієї партійної організації? А народ далі сліпо голосує. Звичайно, що на Дніпропетровщині є велика проблема з національними структурами та національними організаціями і лідерами.

— Чи існує той горезвісний розкол країни, про котрий всі говорять?

— Розкол роблять політики. Насправді його немає. Тринадцять років незалежності ми майже не чули про якісь там розколи чи відмінності між Сходом і Заходом. І тільки президентські вибори 2004 року загострили цю ситуацію, коли московські політтехнологи приїхали сюди для того, щоб запропонувати громадянам оту систему різних україн. Це вони вигадали ті реклами про «три сорти». Відповідно, їхньою метою було не так підтримувати Януковича як кандидата в президенти, як створити фундамент для майбутнього можливого розколу України. Отой наступ «україножерів», який зараз робиться у Криму, Харкові, Одесі — з цими пам'ятниками, з цим спаплюженням, зневажанням будь-чого українського  — це справа рук Кремля, які запустили провокації. Іншу справу роблять антиукраїнські елементи серед чиновників, які є агентурою Кремля. Я не сумніваюся, що більше половини державних службовців в Україні — це люди, які прийшли до нас ще зі старої епохи. Більше того, це люди, які лояльні до Москви. Відповідно, оскільки в Україні не відбулося люстрації, вони займають високі посади і, таким чином, своєю діяльністю власне й роблять отой наступ на будь-що українське.

Сьогодні є абсолютно абсурдна ситуація. В Україні, яка є державою мононаціональною, європейською — все українське спаплюжується або просто нахабно знищується. Тому з тим потрібно боротися. І власне це може робити влада. Але владу вибирають таку саму — яка в жодному разі не буде захищати національні інтереси. Люди можливо ще повинні це зрозуміти, дійти до того. Можливо, їх це ще не зачіпає, але шкода, тому що українська ідентичність пропадає.

— Чи змінилось щось в Україні після позачергових виборів?

— Нічого не змінилось. Ситуація тільки загострилась. Те, про що говорила «Свобода» ще до виборів — так і сталося. Ситуація полягає в тому, що не політики конкурують між собою, конкурують так звані олігархи. Чи це Коломойський, чи це Ахмєтов, Пінчук, Жеваго, Порошенко, Губський… Це люди, які скуповують землю, які контролюють в своїх руках переважну більшість всіх матеріально-фінансових статків української держави, в їхніх руках є надра, підприємства, засоби масової інформації і самі політичні партії. Вони їх фінансують, вони їх підтримують, і відповідно оця боротьба — не між політиками, а між олігархами. І якщо ще до виборів Ющенко з Ахмєтовим домовився при посередництві США, значить, буде так. І хто би не розказував про якісь коаліції — буде так, як вони домовились. Це і лягло в основу Наказу про розпуск парламенту. Шкода, що народ наївно сприймає, наче це якась боротьба, протистояння.

Як було 94% колишніх комуністів в парламенті, так і залишилось. Як було лише 36% українців — так і зараз. Нічого не змінилося. Тобто український виборець так і не зорієнтувався. Це була певна «перезагрузка», продовження виборів 2006 року. Люди навіть психологічно не відчули, що є вибір, що можна вирішити свою долю якось по-іншому. Просто голосували фактично за тих самих, і розкладка сил змінилась на якихось два-три депутати, але це не вирішило проблем в Україні. Криза буде загострюватися. Власне, та боротьба великого капіталу і далі буде загострювати ситуацію та знищувати все національне.

— Чи можливо швидко очистити владу?

— Теоретично для цього треба не так багато часу. Приймається Закон, і згідно цього Закону ведеться кадрова політика. Практично — це є трошки складніше, тому що зрозуміло, що буде певний опір. І з тим опором треба буде боротися, але це буде залежати від сили тієї влади, і того, наскільки ця влада буде мати по­літичну волю для того, щоб чинити люстрацію, оприлюднювати списки агентури КГБ, як це робили чехи, поляки. Нам треба зробити так, як зробили вони. І не треба лякатися, що у нас більша половина людей  фактично мала би піти під люстрацію. Нічого страшного. У нас є купа народу, які зараз закінчили інститути і швендяються без роботи. Це молоді люди, які не па­м'ятають радянської системи, яким треба давати роботу, і роботу в державних органах влади. Таким чином завдяки люстрації можна вирішити проблему працевлаштування молоді.

— А як бути з тим, що у них немає до­­-с­віду?

— Якого досвіду? Красти? Ліпше хай буде людина без досвіду, але з чистими помислами, аніж з досвідом жити при системі, де все розкрадається, принижується  і ніхто не думає про національні інтереси. Була б моя воля, я би взагалі 90% випускників вузів поставив на керівні посади. І це було б ліпше, ніж є зараз. Може ті, що жили при старій системі, є нормальні люди, треба дати їм якусь іншу роботу, але не при владі. Потрібні інші люди, з іншим мисленням, європейським, сучасним. Навіть моє покоління ще зачепило ту систему і, на превеликий жаль, вона зіпсувала дуже багато людей.

Та політична сила, котра буде мати сильну волю і не буде мати страху — вона і зможе радикально змінити систему.

— Як ви оцінюєте нинішній рівень освіти?

— На жаль, дуже низький.

— І ви вважаєте, що молодь з таким низьким рівнем освіти зможе змінити ситуацію в країні?

— Яким би цей рівень не був, але це краще, ніж люди, котрі отримували можливо непогану радянську освіту, але звикли працювати при тій системі. Він-то низький, але не настільки, щоб люди не могли бути нормальними чесними управлінцями. Крім того, є таке поняття як самоосвіта, є доступ до Інтернету. Є талановиті люди, їх просто треба знайти. Освіта має другорядне значення, на першому місці — патріотизм, самовідданість, бажання змін, а там і досвід прийде.

— А чи не змінює влада людей? Навіть якщо високу посаду отримає студент з чистими помислами, він може швидко «ввійти в ситуацію» і стати нічим не кращим за нинішніх можновладців.

— Для цього повинна діяти система покарань. Якщо корупціонерів кілька разів засудити і публічно це показати, то іншим вже не захочеться. Так, влада серйозно змінює людей, проте це також залежить від рівня корупції. Назвіть мені хоча б одну країну, де все було би ідеально. Немає такої країни. З цією метою повинні діяти правоохоронні органи, які сьогодні повністю корумповані. Тому той, хто має великі гроші, знає, що може зробити будь-який злочин і він завжди відкупиться. І оце почуття безкарності сприяє і далі розвитку корупції.

— Чи оптимістичним ви бачите майбутнє нашої країни взагалі? Якщо все буде продовжуватися так само і далі — що буде з Україною?

— Якщо все так буде тривати — буде погано. Але ми сподіваємося, що скоро все зміниться.

— Як саме?

— Політика така річ, що, по-перше, ніколи не можна прогнозувати, по-друге, все може настільки швидко змінитися, що навіть і не вчуєтеся. Наприклад, якщо б ми з вами зараз сиділи в середині серпня 1991 року і ви б мене запитали: «Якщо через два тижні не буде Радянського Союзу?», ми би з вами обоє над тим посміялися. Але пройшло два тижні і Радянського Союзу не стало. Тому політика — це не тільки мистецтво керувати державою, це ще й компроміси, це несподіванки. Є дуже багато факторів, які будуть впливати на розвиток української держави.

Я думаю, чим більше сьогодні принижують українців — тим швидше вони дадуть реакцію. Ми говоримо про те, що має бути третя революція. Але це має бути національна революція.

— Чи набереться стільки патріотів, щоб зробити революцію?

— Набереться. Знову ж таки, якби ми з вами сиділи два роки тому, за місяць до Помаранчевої революції, і ви мене спитали: «Чи набереться стільки людей?» — це здалося би утопією. Коли перший раз скликали на мітинг 1 листопада, то думали: «Як би було класно, коли тисяч п'ятдесят можна було зібрати!»…

Революція — вона на те і революція, що штучно не робиться. Повинна існувати перед­революційна ситуація, якої поки що немає в Україні. А якщо вона буде — то народна хвиля буде такою, що вона зможе знести все навколо. Але це повинно бути не так, як під час Помаранчевої революції, коли одні мільйонери боролися проти інших мільярдерів для того, щоб самими стати мільярдерами. Мають бути інші мотиви.

До речі, мені здається, що оця третя революція, це відродження України, піде не з Заходу. Західна Україна — вона вже змучилася бути п'ємонтом. Відродження піде з центру України, саме там найбільша перспектива розвитку українського. Там збереглася традиційна, материнська база українського духу. Тільки ці приховані струни треба знайти.

— Повернемося до вашої політичної організації. Якщо вона пройде до парламенту, більшості все рівно не набере, це буде лише близько 5 відсотків. Як в такому випадку «Свобода» зможе вплинути на політичну ситуацію в країні?

— Головне, що ми не допустили би створення широкої коаліції. При нашій присутності там, ніякої широкої коаліції не було би. Це дуже важливо. Зрозумійте, вони є одні і ті самі. До речі, ми тим скоро займемося: візьмемо всіх депутатів від БЮТу, від «Нашої України», від Партії регіонів і стрілочками покажемо їхнє комсомольське і комуністичне минуле. І ви побачите, що вони всі переплетені старими комсомольськими комуністичними зв'язками. По-друге, ми покажемо їх бізнес і ви побачите, що представники цих партій дуже тісно переплетені в плані бізнесу. І третє: ми покажемо родинні стосунки. Ось і все. Тобто народ повинен це зрозуміти: все, що відбувалося, це була велика омана.

Тетяна Гонченко

Поділитися: