Інколи погане ставлення може змінитись на ще гірше. Мова йтиме про Виделку Дніпропетровську.
З отцем Дмитрієм, музикантами, поетами та журналістами їхали до Синельникова, де мав відбутися благодійний концерт для ветеранів АТО. Аж раптом – дарунок долі. Узріли Вілкула, який на Лівобережній набережній проводив зустріч з виборцями. Нащо ж собі відмовляти у задоволенні поставити йому парочку каверзних питань?
Виделка явно не сподівалася побачити когось окрім своїх фанів і відповідала хамковито у стилі «да не пошли бы вы». Так, ніби він нам щось винен – мені і журналістці 11 каналу Юлії Курочкіній.
Він чхати хотів на закони про декомунізацію, мовляв 90% відсотків мешканців міста проти перейменування Дніпропетровська. Навіть дослідження проводив. Але чомусь у його бесплатках, де публікують результати цих диво-опитувань, назву контори соціологів згадати забули. Голі цифри й годі – більш нічого. Та й взагалі Виделчин штаб ставиться з нехлюйством до законодавства про пресу. У чисельних бесплатках нема жодної інфи про їх видавця, замовника, тираж і т.д. Про це я не раз писала у «Лицах», але то вже інша розмова.
А ще Виделка – білий та пухнастий. Він звісно ж не винен у побитті євромайданівців 26 січня 2014р. під ОДА, – то все наклеп.
…Чим більше він дратувався від незручних питань, тим ближче підходив до опонента. Мабуть, це така психологічна тактика захисту… не знаю.
Тепер коротко передам наш діалог мовою оригіналу.
Юлія Курочкина у виделки поцікавилась, чи не соромно йому балотуватись на посаду міського голови, адже він – Вілкул – причетний до побиття дніпропетровських євромайданівців.
– Ваши друзья были 9 месяцев у власти – Гена Корбан и Боря Филатов. Они ничего против меня так и не нашли, – обурилась Виделка.
– Мои друзья? Вы про моих друзей ничего не знаете, – відповіладівчина.
– Пожалуйста, если у вас есть какие-то данные, действуйте по закону. Мы же строим европейскую страну? – вкотре не приховуючи свого роздратування сказав Вілкул.
Тоді я у Виделки вирішила запитати, чого він, який так хоче жити по закону, не хоче виконувати закони, які стосуються декомунізації.
– Потому, что 90% жителей города – против.
– А вы что, подсчитали? Вы уверенны?
– Да, мы в этом уверенны на 100%. И мы сохраним городу Днепропетровску его гордое имя!
– Но это же противоречит законодательству!
– До свидания, я с удовольствием ответил на ваши вопросы, – відрізав Вілкул та пішов геть, подалі від нас – клятих провокаторок.
За всю мою не таку вже й велику журналістську практику, я не раз спілкувалася з паскудами. Корупціонери, латентні сепаратисти та інші їм подібні люди намагалися поводити себе чемно. Ніхто з них зневажливого ставлення не демонстрував: ні словом, ні інтонацією голосу, ні мімікою. Навіть лікар Мелейковський, який ледве не вбив бійця ПС Артура Гальцова, і той намагався бути максимально ввічливим.
Звісна річ, я завжди не переварювала Вілкула, але ж не думала, що він настільки хамло.