УКРАЇНА – ТЮРМА?

19 квітня 2011 о 12:15 - 1872

Олена ГарагуцОлена Гарагуц


Газета «Ліца» писала про затримання членів громадської спортивно-патріотичної організації «Тризуб» ім. Степана Бандери (серед них було троє дніпропетровців), які 28 грудня 2010 р. обезголовили пам’ятник Сталіну в Запоріжжі. А вже 31 грудня, внаслідок вибуху, Сталін злетів у повітря. І хоча наступного дня «тризубівці» заявили про свою непричетність до підриву, 7 січня, на Різдво, їх почали арештовувати…

Голова правління Української Гельсінської групи Євген Захаров:

«Дев’ять хлопців відпиляли голову бюсту Сталіна. Зняли це на відео, розмістили на своєму сайті. Їх за це посадили, забрали одяг, не годували, били, тримали в Запорізькому СІЗО. Звинуватили в злісному хуліганстві. Їм загрожувало до восьми років позбавлення волі.

Те,щовонизробилине хуліганство,  бо  для  цього обов’язковим має бути мотив неповаги до суспільства. Але громада не поважає Сталіна.

Насправді,  це  екстравагантна форма висловлення поглядів. А свободу висловлення поглядів захищає 10-та стаття Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд фактично не залишає обмежень для політичної дискусії.

Держава (Україна – ред.) проводить типові політичні репресії, бо мотиви у хлопців політичні – показати своє ставлення  до  Сталіна,  злочинця й  організатора  Голодомору. «Тризубівці» нанесли шкоду, це правда. Тоді має стояти питання про відшкодування Компартії коштів, за які вона поставила пам’ятник».

Відстежуючи долю «тризубівців», ми, мимоволі, звернули увагу і на простих людей, які знаходяться в слідчих ізоляторах і з якими нам вдалося встановити зв’язок. Як прийнято казати у СІЗО, «прокласти дорожку».

Тож,  вийшов  матеріал  з двома сюжетними лініями – про відношення до арештованих «тризубівців» і про життя в тюрмах та на волі, поламані долі простих людей.

Пакет на голову, і через 3 години людина зізнається у вбивстві Кеннеді

«…Наприклад,  Павло  Колонтаєвський ще за часів СРСР був пов’язаний з криміналом, але зміг повернутися до нормального  життя.  Працював. Планував купити будинок під містом Вольнянськ Запорізької області, – розповідають його друзі. – Але на початку вересня минулого року його раптово заарештували міліціонери і відвезли до Комунарівського райвідділу Запоріжжя, ніби як свідка в одній зі справ. Там перед Колонтаєвським виклали з десяток карних справ: «Шось ти довго на свободі ходиш, – говорять слідчі. – Вибирай собі три справи і їдь на зону». – «Ви, що з глузду з’їхали?» – «Будемо спілкуватися по-іншому?»

Руки за спину, на голову одягають пакет, доступ повітря мінімальний… Так чоловік протримався весь день, але під вечір не витримав, вибрав собі три справи. Мєнти знайшли двох «свідків», яких намагаються залякати – змушують обмовити підозрюваного. З вересня Колонтаєвський сидить в СІЗО. На суді говорить, що до нього застосовували тортури. Але оскільки переломів і синців немає, довести тортури дуже важко. А судді дивляться не на факти, а на те, що перед ними колишній зек.

У  такий  нехитрий  спосіб статистика розкриття злочинів підвищується. А якщо арештований хоче на волю, завжди знайдеться людина, яка передасть привіт від слідчих і скаже, скільки це коштує…

Хатки-загадки

«Які ще методи впливу? У СІЗО військові намагаються дотримуватись законів. У порівнянні з ізолятором тимчасового тримання – тут рай на землі, – говорять арештовані. – Але якщо на людину є замовлення з волі створити в слідчому ізоляторі важкі умови – їх створюють. Можуть кинути до камери, розрахованої на 30 людей, в якій знаходиться 50. Або запустити чутку, що людина – стукач, і до неї будуть погано ставитися співкамерники. Також можуть переводити до різних камер, щоб людина перебувала у постійній напрузі».

«Тризубівець» Роман Хмара відмовився свідчити на себе і розмовляти з продажним, на його думку, слідством. За це хлопця посадили в одну з камер, які зеки називають «хатка-загадка».

І де один з твоїх співкамерників може виявитися стукачем оперчастини СІЗО. В «оперів» це називається внутрішньокамерна робота.

20-річному Пилипу Тарану, сину голови Центрального проводу «Тризуба» Андрія Стемпіцького, під час допитів в ІТТ сильно травмували спину – а згодом в СІЗО кинули в камеру до «малолєток» і довгий час, зі слів рідних, до хлопця не допускали ні адвоката, ні лікаря…

Звісно,  тюремщики  випадки тортур заперечують. В прес-службі  Дніпропетровського СІЗО нам сказали, що в Дніпропетровському  ізоляторі тортури не застосовуються. В Запорізькому ж СІЗО навіть проводились  перевірки  дотримання законності. Але ж по свідченням в’язнів, знущаються, як правило, в райвідділках МВС і ізоляторах тимчасового тримання.

Наркоділки в погонах?

Максим Н.,  з  адвокатом якого теж вдалося поспілкуватися, «заїхав» в Запорізьке СІЗО кілька тижнів тому – йому підкинули наркотики.

«Він разом з другом відпочивав в кафе. До них підсів чоловік, стали випивати разом. Згодом новий знайомий запропонував хлопцям зайти до нього додому, щоб взяти ще грошей. Коли знову зайшли в кафе, чоловік запропонував хлопцям пачку цигарок, а сам відійшов в сторону. І буквально за три хвилини під’їжджає машина патрульно-постової служби – міліціонери починають цілеспрямовано шукати саме цю пачку з цигарками… У якій знаходять 10 грам коноплі». Цього достатньо, щоб людина потрапила за грати.

А  справжніх  наркоділків ніхто не ловить. Навіть розповсюджувачів намагаються без поважної причини не чіпати.
Як  приклад,  випадок,  який стався з Тарасом з Дніпропетровська. У Тараса з’явився новий друг – Павло Ковальков. І тепер Тараса не пізнати. Схуд. Де ночує – рідні довгий час не знали. Аж доки одного дня до бабусі і дідуся хлопця (батьки Тараса померли) додому не прийшли з міліції.  Чемно  привітавшись, сказали, що їх онука затримано.

Звільнення, як розповіла бабуся, Марія Зосименко, коштувало три тисячі доларів…

Старенькі продали однокімнатну квартиру, щоб тільки витягнути онука. Між іншим, Ковальов – людина широко відома. Щоправда, у вузьких колах.  Він  –  розповсюджувач нарко­тиків. «Добре його знають і в міліції, але не поспішають за­арештовувати,  –  говорить бабуся Тараса, Марія Зосименко. – Бо з міліціонерами ділиться»… Бабуся провела власне розслідування. Знайшла адресу Ковалькова і точки з «ширкою». У себе на районі (за іронією долі Марія  Засименко живе неподалік Дніпропетровського слідчого ізолятора) їй вдалося виявити аптеки, в яких без рецепту продають трамадол! Писала заяви в МВС і СБУ, але безрезультатно…

Повертаючись до СІЗО, відзначимо: найбільша таємниця, яку зберігає кожен мєнт, який проводить слідство – це його прізвище.

«Тому що знає: арештовані будуть скаржитись. Бо є на що. Тож на прохання відрекомендуватися, вам можуть відповісти ударом по печінці», – згадує Віталій Вишнюк.

Українська Гельсінська група – це об’єднання діячів українського правозахисного руху. В нещодавній заяві організації йдеться: «Верховний суд України має визнати: катувати, тобто здобувати докази незаконним шляхом, не можна. Хоч і написано в Конституції, що кожна людина має право зберігати мовчання й не свідчити проти себе, цю норму порушують щоденно і щохвилинно».

В Українській Гельсінській групі підрахували, що українська міліція застосовує насильство проти людини кожні 40 секунд! Але ж якщо Верховний суд визнає, що катувати не можна, відсоток «розкриття» справ впаде з 90 до 10.

Життя по ту сторону грат

Умови в ізоляторах – спартанські. Спочатку людина потрапляє в ІТТ (ізолятор тимчасового тримання). Дві подвійні нари, вікно, решітка, з-за якої нічого не видно, бо скло непрозоре. Людині дають матрас і ковдру – на цьому зручності закінчуються.

Взимку в камерах дуже холодно, а влітку спекотно, бо немає вентиляції.

За одинадцять діб, які Віталій Вишнюк просидів у Запорізькому ІТТ, його годували не більше п’яти разів. І то після того, як приходив з перевіркою прокурор. «У туалет виводили один раз на добу, а те, що написано в них у пам’ятці: туалет не менше 4 раз на добу – це брехня, – згадує політв’язень Вишнюк. – Але там я зрозумів, що то таке професійний мєнтовський допит. Це – коли по печінці б’ють, до голови приставляють пістолет, і постійний  психологічний тиск. Руки закуті в кайдани. Спротив чинити неможливо. Залишається лише терпіти і вірити, що скоро все закінчиться».

В  ізоляторі  тимчасового тримання затриманих охороняють міліціонери, в СІЗО – військові, які значно адекватніше ставляться  до  людей.  Хоча, звісно, мають свій інтерес – передають гроші, наркотики, тощо. В ізоляторах умови кращі, можна читати книги, є телевізор. Щоправда, в камерах дуже важке повітря. Чим годують – побоями та баландою – написано вище. Тож покладатися треба лише на «передачки» рідних та друзів. Які, як виявляється, передати не так легко.

Дачки-передачки

«У житті не уявляла, що колись стоятиму під СІЗО з передачею  для  ув’язнених»,  – говорить прес-секретар Громадянського активу Дніпра – ГРАДу Зоя Красовська.

Але так вже сталося, що «ненависників Сталіна» з різних куточків України запроторили в Запорізький слідчий ізолятор – далеко від дому, батьків і близьких, які могли б їх підтримувати. Тому небайдужі хлопці і дівчата вирішили взяти цю роботу на себе.

Здавалося б, що складного: взяв, відніс, здав – і все. Аж ні.

«По-перше, продукти і речі треба закупити на всіх десятьох немісцевих хлопців – а це понад 10 кг на кожного. По-друге, треба запакувати все за правилами СІЗО. По-третє, передати – а це значить відстояти пару годин під кімнатою для передач. Намагаємося покласти якомога більше в одну передачу. Бо дехто із хлопців знаходиться у камері на шістьох осіб, а декому доводиться ділитися усім із ще вісімнадцятьма сусідами», – розповідає Зоя Красовська.

На  один  паспорт  дозволяють оформлювати передачі кільком арештованим. Але в певні моменти це неабияк дратує працівниць СІЗО.

«Коли до завершення прийому лишилося хвилин двадцять, то дозволили здати ще 3 паспорти із заявами для оформлення передачі. У моєму паспорті були заяви на чотирьох арештованих. «Це що – гуманітарна допомога?» – питає мене у віконці, міцно вмурованому у кремезну стіну, працівниця СІЗО, яка от-от зірветься на крик. Вона може закритися на засув і взагалі мене не дослухати. Їй байдуже, хто й навіщо запроторив хлопців за грати, і чому доводиться відносити передачу одразу кільком хлопцям за раз».

Якщо ж брати в цілому, то в СІЗО адміністрація в стосунках з арештованими намагається «не перегинати палку», в свою чергу, останні не створюють проблем, хоча могли б.

Закон – як дишло…

Наостанок працівники ізолятора переповіли нам оцю історію: 70-річний дід на машині збив людину, але не на смерть  –  потерпілий  знаходиться в лікарні. Втім, діда утримують за гратами СІЗО, щоб бува не втік…

В тому ж СІЗО знаходиться син екс-прокурора Жовтневого району Дніпропетровська Дмитро Рудь, який у жовтні 2010-го на джипі збив насмерть трьох жінок на пішохідному переході і якого можуть виправдати, – принаймі про це ЗМІ заявив адвокат родичів загиблих (!!! – авт.) Едмонд Саакян, за словами якого, родичі загиблих претензій до Рудя вже не мають, бо «весь збиток їм був компенсований». Що цікаво, за чутками, Саакян є бізнес-партнером самого ж Рудя-старшого. Отакі от у простих людей «адвокати».

До речі, разом з Віталієм Вишнюком в камері сидів запорожець Володимир С., який дав ляпаса чиновнику за образу мами… За це Володимиру загрожує 3 роки ув’язнення!

Отже, коли Ви від влади чуєте, що закон один для всіх, Вам не смішно?

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: