Отримав інвалідність на службі? Готуйся до оголошення дезертиром!

13 червень 2017 о 14:53 - 7604

Avataradmin


Отримав інвалідність на службі?  Готуйся до оголошення дезертиром!

Серед неприємних відкриттів, які довелося зробити українському суспільству в ході війни, одним з найгірших стало вкрай сумнівне ставлення української держави до тих, хто її захищає. 

Випадок, про який піде мова, в цьому ряду виділяють, хіба що, недолугість аргументів, які обрало командування Нацгвардії на захист свого небажання сплачувати належну компенсацію.

Аркадій Разумов, пенсіонер МВС з вислугою в 21 рік, прибув до розташування батальйону «Донбас» в Кураховому 16 серпня 2014 року. Восени, разом з іншими добровольцями батальйону, почав оформлення до складу Нацгвардії, в грудні пройшов окружну військово­лікарську комісію УМВС у Київській області, був визнаний придатним та вирушив до зони бойових дій. Спочатку на Лисичанський напрямок, де отримав першу контузію, потім – на Дебальцевський плацдарм. Після завершення Дебальцевської кампанії «Донбас» було передислоковано на приморську ділянку фронту та передано з в/ч 3027 в Нових Петрівцях до в/ч 3057 в Маріуполі. З 17 квітня по 14 червня Аркадій брав участь в боях у Широкіному, з яких вийшов неушкодженим.

Поранення та подальша евакуація до Маріуполя спіткали його 1 липня, під час обстрілу у другій лінії оборони. Вийшовши з госпіталю в Маріуполі на амбулаторне лікування, Аркадій поїхав до Дніпра, де мешкав до війни, та звернувся до військового госпіталю.

І тут почало виявлятися ставлення українського державного апарату до добровольців у всій його, ставлення, красі. Військовий госпіталь запросив у військкоматі дані про військовослужбовця (нагадаємо: вже півроку як офіційно оформленого до Нацгвардії). Військкомат надав відповідь: така особа на обліку перебуває, за мобілізацією не призивалася, військкомат «про проходження служби в інших військових формуваннях інформацією не володіє».

Лишається невідомим, чи з колишніх Внутрішній військ забули передати до військкоматів дані про легалізованих у складі Нацгвардії добровольців, чи взагалі не вважали це за потрібне.

Після лікування – частково здійсненого за власний кошт – Разумов повернувся до місця служби в Маріуполі. Але – ненадовго. При проходженні ВЛК у лікарні УМВС в Маріуполі йому було встановлено діагнози, несумісні з військовою службою. Після кількох місяців лікування, 27 січня 2016 року медико­соціальна експертиза визнала за ним 2 групу інвалідності по загальному захворюванню «отриманому під час проходження військової служби та участі в антитерористичній операції».

Закривши останній лікарняний, Аркадій звернувся рекомендованим листом до командира в/ч 3057 по виплату у встановленому порядку, належної в такому випадку, компенсації.

В телефонній розмові командир частини, полковник Крячко, запевняв, що всі документи отримані і все в порядку. Тоді ж він пообіцяв надіслати копію наказів про зарахування та виключення.

Не збрехав. Витяги з наказу – надіслали. І тут з’ясувалося: згідно написаного там, людина, яка ще минулого року вибула на лікування і з січня визнана інвалідом внаслідок отриманого на військовій службі захворювання… виключена зі списків – за самовільне полишення військової частини, на підставі донесення від 25 квітня! Людині, виключеній за самовільне полишення служби, виплат від держави, звісно, не належить.

Хтось, може, і опустив би руки. Аркадій, маючи, крім бойового досвіду, юридичну освіту та 20 років роботи в правоохоронних органах, вирішив боротись за свої права.

Не лишалось нічого іншого, ніж звернутися до суду. 24 червня 2016 року АНД райсуд м. Дніпра встановив факт проходження військової служби, безпосередньої участі в АТО та отримання захворювання під час служби.

Здавалося б, тепер все має вирішитися більш­менш цивілізовано. Але ані в/ч 3057, ані командування Нацгвардії, схоже, не вважали, що судове рішення їх до чогось зобов’язує.

Було зроблено наступне подання до суду – про стягнення єдиноразової виплати у разі інвалідності та моральної шкоди через оголошення дезертиром.

Важко сказати, чи відіграла в подальших подіях, роль звичайна для районних суддів, нелюбов до стягнення великих сум з держави, чи попередня служба судді Оксани Богун в Будьоновському районі Донецька, чи ще якісь чинники. Але у присутніх на судових засіданнях склалося враження, що займатись цією справою вона відверто не хоче. Для початку суддя відмовила у відкритті провадження, заявивши, що це підсудність адміністративного суду. Довелося Апеляційному суду Дніпропетровської області вказати на її неправоту, відкрити­таки провадження і повернути його до першої інстанції.

Перше ж засідання, 10 березня, мало пройти за присутності двох відповідачів:  представника командування НГУ, як розпорядника коштів, та представника військової частини, де припустилися таких прикрих помилок з документами, як оголошення інваліда військової служби дезертиром. З них був присутній лише перший.

Якщо людина вповноважена представляти в суді інтереси одного з п’яти ОТО НГУ, то нормально чекати від неї фахових знань та хорошої юридичної підготовки. Замість цього, присутні на засіданні побачили позицію, яка відверто не виглядала послідовною. Спочатку представник НГУ намагався довести, що проблеми добровольця зі здоров’ям були отримані під час служби в добровольчому батальйоні, а не в Нацгвардії. Потім – заперечити зв’язок інвалідності з проходженням військової служби.

Незважаючи на рішення МСЕК, яке встановило цей зв’язок і яке було підтверджено попереднім рішенням суду! Потім – знову стверджував, що добровольчий батальйон «Донбас» ніколи не входив до складу Нацгвардії, а інвалідність могла бути спричинена подіями саме в складі «добробату». Як, на думку представника Нацгвардії, в такому випадку, могла бути успішно пройдена лікарська комісія при оформленні до НГУ – на жаль, лишилося незрозумілим. Зрештою, засідання перенесли на місяць, за який дочекалися і представника військової частини  3057.

Майор юстиції Первухін почав з того, що заперечив право добровольця на звернення до суду. Продовжив тим, що визнав факт звернення Аркадія Разумова (7 квітня 2016 року, з довідкою про призначення інвалідності) до військової частини по витяги з наказів. Тих самих наказів, в яких мова йшла про самовільне полишення частини на основі рапорту від 25 квітня! Потім заявив, що не вважає права позивача порушеними. Врешті обидва представника відповідачів заявили прохання про відмову у задоволенні позивних вимог – і суд погодився!

У всякому разі, ніхто не став заперечувати право Аркадія Разумова на звернення до апеляційної інстанції. Що ж. Апеляційний суд Дніпропетровської області вже раз проявив себе найбільш адекватною з числа задіяних в цій справі державних інституцій. Тож маємо підстави обережно сподіватися, що ця історія  більш ніж річних пошуків правди завершиться справедливим рішенням.

Денис Суханов

Підписуйтесь на наш телеграмм

Поділитися: